ГУМНА — ЕТИМОЛОГІЯ

гумно́ «тік з будівлями»

можливо, давнє утворення з коренів *gu- ‹ *gou- (‹ іє. *guou-) (пор. псл. govędo «рогата худоба», укр. [го́вʼєдо] «тс.» і mьn- (псл. mьnǫ, męti, укр. мну, м՝я́ти) у такому разі назва повʼязується з первісним способом молотіння за допомогою худоби, що топтала снопи;
Погодин Следы 234;
Pokorny 483;
Berп. I 362;
Bezlaj ESSJ I 186;
Skok l 633;
Младенов 114;
БЕР І 294;
Schuster-Šewc 360–361;
Machek ESJČ 190–191;
Brückner 163;
Sławski І 377–378;
Фасмер–Трубачев I 474;
недостатньо обґрунтована реконструкція (Откупщиков ЭИРЯ V 88– 90) псл. *gubьna, похідного, нібито, від gubiti «губити»,– Шанский ЭСРЯ І 4, 198–199;
етимологія непрозора;
псл. gumьno;
р. бр. гумно́, др. гумьно, п. gumno, ч. слц. humno, вл. huno, нл. gumno, полаб. ďaimnĕ, болг. м. гу́мно, схв. гу́мно, гу́вно, слн. gúmno, стсл. гоумьно;
Фонетичні та словотвірні варіанти

гуме́нний «[тс.]; (заст.) прикажчик на току поміщика»
гуме́нник «сторож гумна»
гу́мни́ще «місце, де було гумно»
загуме́ння
загуме́нок
загумі́нок
пригуме́нок
Етимологічні відповідники

Слово Мова
гумно́ білоруська
гу́мно болгарська
huno верхньолужицька
гумьно давньоруська
гу́мно македонська
gumno нижньолужицька
ďaimnĕ полабська
gumno польська
*gubьna праслов’янська
gumьno праслов’янська
гумно́ російська
гу́мно сербохорватська
humno словацька
gúmno словенська
гоумьно старослов’янська
гу́вно українська
humno чеська
*gu- (‹ іє. *g$uou-)(пор. псл. govędo «рогата худоба», укр. [го́вʼєдо] «тс.» і mьn- (псл. mьnǫ, męti, укр. мну, м՝я́ти) ?
gubiti «губити» ?

гуме́нник «польова гуска, Anser fabalis Lath.» (орн.)

назва зумовлена, очевидно, тим, що птах часто живиться зерном на гумнах;
похідне утворення від гумно́;
р. гуме́нник;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
гумно́ ?
гуме́нник ?

ігу́мен «у православній церкві управитель чоловічого монастиря»

гр. ἠγούμενος «проводир, ватажок», пов’язане з ἠγέομαι «веду перед, вказую шлях», спорідненим з лат. sāgio «висліджую», гот. sōkjan «шукати», двн. suohhan «тс.», хет. sak- «знайти»;
через церковнослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;
р. болг. игу́мен, бр. ігу́мен, др. игуменъ, п. ihumen, слц. igumen, м. игумен, схв. ùгуман, слн. íguman, стсл. игоумєнъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

гу́мен
игу́менъ (1627)
ігу́меня
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ігу́мен білоруська
игу́мен болгарська
sōkjan «шукати» готська
ἠγούμενος «проводир, ватажок» грецька
ἠγέομαι «веду перед, вказую шлях» грецька
suohhan «тс.» давньоверхньонімецька
игуменъ давньоруська
sāgio «висліджую» латинська
игумен македонська
ihumen польська
игу́мен російська
ùгуман сербохорватська
igumen словацька
íguman словенська
игоумєнъ старослов’янська
sak- «знайти» хетська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України