ГУМЕН — ЕТИМОЛОГІЯ

через церковнослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;

гр. ἠγούμενος «проводир, ватажок», пов’язане з ἠγέομαι «веду перед, вказую шлях», спорідненим з лат. sāgio «висліджую», гот. sōkjan «шукати», двн. suohhan «тс.», хет. sak- «знайти»;

р. болг. игу́мен, бр. ігу́мен, др. игуменъ, п. ihumen, слц. igumen, м. игумен, схв. ùгуман, слн. íguman, стсл. игоумєнъ;

Погодин Следы 234;

Pokorny 483;

Berп. I 362;

Bezlaj ESSJ I 186;

Skok l 633;

Младенов 114;

БЕР І 294;

Schuster-Šewc 360–361;

Machek ESJČ 190–191;

Brückner 163;

Sławski І 377–378;

Фасмер–Трубачев I 474;

недостатньо обґрунтована реконструкція (Откупщиков ЭИРЯ V 88– 90) псл. *gubьna, похідного, нібито, від gubiti «губити»,– Шанский ЭСРЯ І 4, 198–199;

можливо, давнє утворення з коренів *gu- ‹ *gou- (‹ іє. *g^uou-) (пор. псл. govędo «рогата худоба», укр. [го́вʼєдо] «тс.» і mьn- (псл. mьnǫ, męti, укр. мну, м՝я́ти) у такому разі назва повʼязується з первісним способом молотіння за допомогою худоби, що топтала снопи;

етимологія непрозора;

псл. gumьno;

р. бр. гумно́, др. гумьно, п. gumno, ч. слц. humno, вл. huno, нл. gumno, полаб. ďaimnĕ, болг. м. гу́мно, схв. гу́мно, гу́вно, слн. gúmno, стсл. гоумьно;

назва зумовлена, очевидно, тим, що птах часто живиться зерном на гумнах;

похідне утворення від гумно́;

р. гуме́нник;