ГРУН — ЕТИМОЛОГІЯ
грун «пагорбок, гірка»
очевидно, запозичення з румунської мови;
рум. grúiu «пагорб, вершина пагорба» походить від лат. grunium «свиняче рило», спорідненого з гр. γρύξω «хрюкаю», двн. нвн. grunzen «хрюкати», пор. паралельну назву болг. рът «пагорб, підвищення», схв. рт «тс.», з псл. rъtъ «морда, рот»;
менш переконливе повʼязання з псл. granь (укр. грань) (Sławski І 340; Crânjală 137; Karłowicz SGP І 454) або з псл. grǫdь, укр. грудь (Фасмер I 464);
п. [gruń (groń)] «гора, вершина гори; стрімкий схил; поле, гірська поляна», ч. [gruň], слц. gruň;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гру́нище
«скалля»
грунь
«вершина, хребет гори»
грунь
(XIV-- XV ст.)
ґрунь
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| рът «пагорб, підвищення» | болгарська |
| γρύξω «хрюкаю» | грецька |
| grunzen «хрюкати» | давньоверхньонімецька |
| grunium «свиняче рило» | латинська |
| grunzen «хрюкати» | нововерхньонімецька |
| gruń «гора, вершина гори; стрімкий схил; поле, гірська поляна» (groń)] | польська |
| rъtъ «морда, рот» | праслов’янська |
| granь (укр. грань)(Sławski І 340; Crânjală 137; Karłowicz SGP І 454) | праслов’янська |
| grǫdь | праслов’янська |
| grúiu «пагорб, вершина пагорба» | румунська |
| рт «тс.» | сербохорватська |
| gruň | словацька |
| грудь | українська |
| gruň | чеська |
| паралельну | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України