ГРОНА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. grono, похідне від іє. *ghrō-, *ghrə-, *gher- «рости, зеленіти, виступати, вистромлятися»;

споріднене з двн. grana «вуса», шв. gran «ялинка», укр. грань;

фонетичний варіант з початковим ґ (укр. ґро́но) є, очевидно, полонізмом;

р. [гро́на] «гроно», [гро́нка] «гранка горіхів», бр. гро́нка, п. grono «гроно», каш. [grono] «купа, стадо», болг. гро́нка «вид грона, щитовидне суцвіття», схв. грȍња (гро́ња) «китиця (ягід)»;

повʼязується з гроно, грозно, як форма з іншим ступенем чергування в корені (з подовженим о);

ототожнюється також (Skok І 608) з псл. granь «край, межа»;

зіставляється (Machek ESJČ 182) з двн. graӡ «паросток»;

очевидно, псл. grana, granь;

р. [гра́нка] «горіхи, що зрослися докупи», ч. заст. [hraň] «гілка», вл. hrań «гроно, вусики (у рослин)», hranka «виноград», нл. grań, grańka, «тс.», болг. [гра́на] «гілка», гра́нка «тс.; жмут ниток», м. гранка «гілка», схв. гра́на «гілка, черешок», слн. grána «тс.»;

очевидно, повʼязане з [гра́нка] «чашечка, в якій сидить горіх», [гра́нок] «гілка, сук», гро́но «китиця плодів»;

очевидно, повʼязане з псл. *grozd-, укр. гро́но, болг. грозд (гро́зде) «гроно»;

розвиток значень міг відбуватись так: «гілка» › «сук» › «деревʼяна втулка»;

болг. [грезд] «чіп у бочці», гре́здей «пробка на крані в бочці; втулка; сук на дереві»;