ГРАНИЦА — ЕТИМОЛОГІЯ
грани́ця «кордон»
р. грани́ца, бр. грані́ца, др. граница, п. нл. granica, ч. hranice, слц. вл. hranica, болг. м. гра́ница, схв. грàница, слн. gránica, стсл. граница: – псл. granica, похідне від grānь (grānā) «грань, край»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відграни́чити
грани́чити
«межувати; сваритися, сперечатися»
грани́чний
грани́чник
«мешканець прикордонної території»
гряни́ця
«тс.»
гряни́чити
«гніватися, лютувати»
гряни́читися
«розмежовуватися»
гряни́чний
гряни́шний
заграни́ця
заграни́чити
«визначити межу»
обграни́чувати
огряни́чити
пограни́ччя
приграни́ччя
розграни́чє
«розмежування»
узгранича́нин
«тс.»
узгряни́ччя
«місце вздовж кордону»
узгряни́шник
«той, хто живе біля кордону»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| грані́ца | білоруська |
| гра́ница | болгарська |
| hranica | верхньолужицька |
| граница | давньоруська |
| гра́ница | македонська |
| granica | нижньолужицька |
| granica | польська |
| грани́ца | російська |
| грàница | сербохорватська |
| hranica | словацька |
| gránica | словенська |
| граница | старослов’янська |
| grānь «грань, край» (grānā) | українська |
| hranice | чеська |
| granica | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України