ГОСПОДА — ЕТИМОЛОГІЯ

зведення як запозичення до незасвідченого гот. *gasti-faþs (Kluge–Götze 187), лат. *hostipotis (Миккола РФВ 48, 274–276);

другим компонентом є іє. *pot(i)s «пан, володар» (пор. споріднені лит. pàts «сам; чоловік», лат. potis «могутній», гр. πόσις «чоловік (дружина)», дінд. pátiḥ «пан, чоловік»), що виступає нерідко в функції другого компонента складних слів, пор. гр. δεσ-πότησ «пан, володар» (букв. «пан дому»), лит. viẽš=pat(i)s «пан», дінд. jas-patiḥ «пан дому», при цьому d замість t (пор. псл. *potьbĕga «жінка, що втекла з-під влади пана, тобто чоловіка») слід, очевидно, пояснювати первісним приголосним характером основи і викликаними цим формами з заміною t на d (перед дзвінкими приголосними), що узагальнились;

найвірогідніше, споріднене з лат. hospes «гостинний друг, господар; гість, чужинець» і походить разом з ним від іє. *ghosti-pot-s, у якому першим компонентом є *ghostis «гість», що втратило -ti- всередині слова, як це нерідко буває в словах типу титулів;

псл. *gospodь, дуже давнє складне слово з не цілком зʼясованою етимологією;

первісним значенням, отже, мало бути «пан гостей», що повʼязувалося з давнім звичаєм, за яким гості користувалися захистом і опікою господаря дому, як і інші члени його родини (пор. той самий розвиток значення в лит. viẽšpatis «пан», лтс. viesis «гість, чужинець», раніше також лит. vìẽšis «тс.»);

менш переконливі інші пояснення: повʼязання з дінд. jaspatih, гр. δεσπότης (Richter KZ 36, 111–123; Meillet MSL 10, 139), неможливе з фонетичних міркувань;

виведення від господарь, яке розглядається як запозичення з іранської мови (сперс. gōspanddār «володар овець») (Корш Bull. Ас. Sc. De Petersbourg 1907, 757–758);

малопереконливе також пояснення d замість t у псл. *gospodь впливом слів *svobodь «вільний», *svoboda, *čeljadь (Fraenkel ZfSlPh 20, 51–89);

р. госпо́дь, бр. [госпо́да] «господарство, садиба» (пізніше значення, що розвинулося з первісного др. *господа «панове», так само і в інших словʼянських мовах), др. господь, п. ст. gospodzin «господь», ч. ст. hospod, слц. hospodin «тс.», вл. hospoda «заїзд, нічліг; частування», нл. gospoda «корчма, готель», болг. м. го́спод, схв. гȍспōд, слн. gospód «пан», стсл. господь;

менш імовірна думка (Фасмер I 445) про походження від нім. Hospitál «притулок (для бідних, старих)»;

лат. прикм. hospitālis, -e «належний до гостя; гостинний» є похідним від hospes «господар; гість», спорідненого із стсл. господь, укр. госпо́да;

гол. hóspitaal «госпіталь» походить від слат. hospitāle «притулок (для бідних, старих)», яке виникло в результаті скорочення виразу hospitāle cubiculum «кімната для гостей, вітальня»;

через посередництво російської мови запозичено з голландської;

р. го́спиталь, заст. гошпиталь, ч. слц. hospital «церковна лікарня, притулок», вл. hospital, болг. хоспита́л, схв. хоспитал, слн. hospitál «притулок, житло; лікувальне відділення в притулку»;

п. gospoda «господа» і т. д. з початковим проривним g є безпосередніми відповідниками укр. госпо́да і т. д. з початковим щілинним г;

запозичення з польської мови;

сучасне негативне значення слова витворилось у західноєвропейських мовах, пор. н. Despot «жорстокий володар», фр. despote, англ. despót «тс.»;

гр. δεσπότης «володар, господар дому» є давнім складним словом, у якому перша частика δεσ ‹ *δενσ «дому» (род. в.) походить від іє. *dems «тс.», а другою є іє. *potis «пан, володар» (пор. аналогічні дінд. dámpatiḥ «володар», pátir dán, ав. dəng paitiš «тс.»), що виступає також у псл. gospodь, укр.госпо́дь;

запозичення з грецької мови;

р. м. де́спот, бр. дэ́спат, п. ч. слц. despota, вл. despot, болг. деспо́т, схв. деспòт, слн. despót;

псл. netijь ‹ *neptijь «племінник»;

споріднене з лит. ст. nepuotis «внук, племінник», neptė˜ «внучка», лат. nepōs, -ōtis «внук», пізніше «племінник», neptis «внучка», пізніше «племінниця», дінд. nápāt «нащадок, син, внук», náptar- «тс.», naptīḥ «дочка, внучка», гр. ἀνεψιός «двоюрідний брат»,ἀνεψιά «двоюрідна сестра», дірл. nia (род. в. niath) «племінник (син сестри)», двн. nevo «племінник»;

іє. *nepōt «внук» (початково «неповнолітній, несамостійний»), що складається з *ne- «не» і *pot(i)s «пан, володар», наявного також у складі слова госпо́дь;

р. ст. не́тий «племінник», др. нетии «тс.», п. ст. nieć «двоюрідний брат», ч. neteř «племінниця», net’, слц. neter «тс.», схв. нȅћāк «племінник (син сестри)», нèћака «племінниця (дочка сестри)», слн. nečák «племінник», nečákinja «племінниця», стсл. нєтии «племінник»;

тур. padişah «монарх, султан» походить від перс. pādšāh, букв. «захисник-король», яке складається з компонентів pād «господар, володар», спорідненого з дінд. pátiḥ «господар, чоловік», гр. πόσις(‹ *πότις) «чоловік», лит. pàts «сам; чоловік», псл. *gospodь «господар, володар», укр. Госпо́дь, і šāh «король»;

запозичення з турецької мови;

р. болг. падиша́х, бр. падзіша́х, п. padyszach, ч. слц. padišah, padišach, м. падишах, схв. пàдишāх, слн. padišáh;

запозичення з латинської мови;

лат. possessiō «володіння; власність, маєток», пов’язане з possideo «володію», є складне слово, що утворилося шляхом поєднання *pots «пан» (пор. лат. potis «могутній, спроможний»), спорідненого з другим компонентом псл. *gospodь, укр. госпо́дь, і sideo (sīdo) «сідаю; володію», пов’язаного з sedeo «сиджу», спорідненим з псл. sěděti, укр. сиді́ти;

р. посе́ссия, бр. пасэ́сія, п. posesja, ч. posesor, слц. posesia, болг. посе́сия, схв. посесиjа;

очевидно, через польське посередництво запозичено з латинської мови;

лат. potentia «сила, змога; політична влада, вплив» пов’язане з potuī «(я) міг», *potēre «могти», potis «могутній, здатний (до чогось)», спорідненими з дінд. pátiḥ «пан», гр. (δεσ)- πότης «пан (дому)», стсл. господь, укр. (гос)-по́дь;

р. болг. поте́нция, бр. патэ́нцыя, п. potencja, ч. potence, слц. potencia, вл. potenca, м. потенциjа, схв. потѐнциjа, слн. poténca;