ГОВОРАМ — ЕТИМОЛОГІЯ
вори́ «балакай»
[е;
можна думати, що це усічена форма наказового способу говори́, але не виключається й те, що це скостеніла форма праслов’янського дієслова voriti «говорити, бурчати, галасувати», спорідненого з псл. *vьrati/*vьrěti «говорити, шептати», укр. ворча́ти, [во́ркати] «бурчати», воркота́ти, вереща́ти, р. врать «брехати», п. wrzawa «шум, крик, гармидер», wrzask «крик, гамір, галас», болг. вря́ва «шум; [слово, говір]»;
усі ці слова могли мати початок у звуконаслідувальному іє. *u(е)rē- «говорити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вори́
«що там говорити! що з тобою говорити! нічого про це говорити!»
вори́нося
«говори ти»«говорино собі»
(очевидно, з *вори-но сі )
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вря́ва «шум; [слово, говір]» | болгарська |
| *u(е)rē- «говорити» | індоєвропейська |
| wrzawa «шум, крик, гармидер» | польська |
| *vьrati/*vьrěti «говорити, шептати» | праслов’янська |
| врать «брехати» | російська |
| ворча́ти | українська |
| говори́ | ? |
| voriti «говорити, бурчати, галасувати» | ? |
| во́ркати «бурчати» | ? |
| воркота́ти | ? |
| вереща́ти | ? |
| wrzask «крик, гамір, галас» | ? |
говори́ти
менш надійне зіставлення з гр. βοή «крик», ірл. guth «голос», що передбачає іє. *guou- (Meillet Études 408; Pedersen Kelt. Gr. I 108), а також з гр. θόρυβος, що передбачає праформу іє. *ghuorubos (Machek ESJČ 181);
споріднене з лтс. gavilêt «голосно веселитися, співати без слів (також про соловʼя)», gaurât «свистіти, бушувати», gauda «нарікання», gaura «базікання», лит. gaũsti «шуміти; лунати (про дзвони)», двн. gikewen «звати», дангл. cíegan (з герм. *kaujan), двн. kuma «скарга», гр. γόος «стогін, скарга», γοάω «скаржуся, оплакую», дінд. gávate «звучить», jṓguve (з редуплікацією) «повідомляю, кричу»;
первісне значення дієслова, очевидно, «галасувати, кричати»;
псл. govoriti, [*gavoriti], похідне від goѵоrъ [*gavorъ] суфіксального утворення від звуконаслідувального gov- [gav-]‹ ‹ іє. *gou-/gōu- (пор. [го́вка] «розмова» МСБГ);
бушувати», болг. гово́ря «говорю», м. говори «говорить», схв. говȏрити, слн. govoríti, стсл. говорити «галасувати, кричати»;
р. говори́ть, бр. гавары́ць, др. говорити «кричати; говорити», п. goworzyć «балакати, базікати», [gaworzyć] «лепетати; балакати», ч. hovořiti, слц. hovoriť, вл. howorić «глухо» звучати;
Фонетичні та словотвірні варіанти
го́вір
гові́рка
говірки́й
говірли́вий
говірни́й
гово́р
«поговір, говір»
говори́ло
(у виразі говори, г. «казала-балакала»)
говори́льня
говорі́нка
«буркітлива розмова Ж; базікання Я»
говорли́вий
говору́н
говору́ха
говору́шки
«лепетання дитини»
говору́щий
«говіркий»
говорю́чий
до́говір
за́говір
«змова»
загово́рець
«змовник»
за́говорок
«тс.»
зго́вір
згово́рини
«змовини»
нагові́р
одгові́р
«відмовка»
перегові́рник
«парламентер»
перегово́ри
перегово́рщик
«перекладач»
погові́р
пригові́р
«приказка, прислівʼя»
пригові́рка
«тс.»
пригово́рка
«приповідка»
прогово́р
«договір»
ро́зговір
«розмова»
розгово́рки
«розмови»
ро́згово́рливо
угові́р
«умова»
угово́р
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гавары́ць | білоруська |
| howorić звучати «глухо» | верхньолужицька |
| βοή «крик» | грецька |
| θόρυβος | грецька |
| γόος «стогін, скарга» | грецька |
| cíegan (з герм. *kaujan) | давньоанглійська |
| gikewen «звати» | давньоверхньонімецька |
| kuma «скарга» | давньоверхньонімецька |
| gávate «звучить» | давньоіндійська |
| говорити «кричати; говорити» | давньоруська |
| *g | індоєвропейська |
| *gh | індоєвропейська |
| *gou-/gōu- (пор. [го́вка] «розмова» МСБГ) | індоєвропейська |
| guth «голос» | ірландська |
| gavilêt «голосно веселитися, співати без слів (також про соловʼя)» | латиська |
| gaũsti «шуміти; лунати (про дзвони)» | литовська |
| goworzyć «балакати, базікати» | польська |
| govoriti | праслов’янська |
| говори́ть | російська |
| hovoriť | словацька |
| gaworzyć «лепетати; балакати» | українська |
| hovořiti | чеська |
| gaurât «свистіти, бушувати» | ? |
| gauda «нарікання» | ? |
| gaura «базікання» | ? |
| γοάω «скаржуся, оплакую» | ? |
| *gavoriti | ? |
| *gavorъ | ? |
гуді́ти
псл. gǫdǫ, gǫsti ‹ *gǫdti;
споріднене з лит. gaũsti «шуміти, дзвеніти», лтс. gàudas «плач»;
іє. *gu-n-d- інфіксований різновид основи *gou-d-, *gu-d-, похідної від кореня *gou-, *gu-, до якого зводиться й го́вір;
р. гуде́ть, [густи́], бр. гусці́, гусць, гудзе́ць, др. густи, гудѣти «грати на струнних інструментах», п. gędzić «грати», ст. gąść «тс.», ч. housti, слц. hústʼ, вл. nudźić, болг. [гъду́вам] «граю на гуслях, скрипці», [гудя́] «тс.», схв. гу́дети «грати на струнних інструментах; гудіти», слн. gósti «грати на скрипці», стсл. гѫсти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гуд
гуда́
«музика, гра»
гудак
«музикант, скрипаль»
гуда́тарь
«той, хто гуде»
гуде́ць
«тс.»
гу́дик
«нехрущ червневий, Amphimallon solstitialis L.»
гуди́м
«той, хто гуде»
гуди́мець
«вовк»
гудій
«той, хто гуде»
гудо́к
гудьба́
«музика»
густи́
згуді́ти
«почати сильно звучати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гусці́ | білоруська |
| гъду́вам «граю на гуслях, скрипці» | болгарська |
| nudźić | верхньолужицька |
| густи | давньоруська |
| *gu-n-d- | індоєвропейська |
| gàudas «плач» | латиська |
| gaũsti «шуміти, дзвеніти» | литовська |
| gędzić «грати» | польська |
| gǫdǫ | праслов’янська |
| гуде́ть | російська |
| гу́дети «грати на струнних інструментах; гудіти» | сербохорватська |
| hústʼ | словацька |
| gósti «грати на скрипці» | словенська |
| гѫсти | старослов’янська |
| густи́ | українська |
| гусць | українська |
| гудзе́ць | українська |
| гудѣти «грати на струнних інструментах» | українська |
| гудя́ «тс.» | українська |
| housti | чеська |
| *gǫdti | ? |
| *gu-d- | ? |
| *gou- | ? |
| *gu- | ? |
| го́вір | ? |
| gąść «тс.» | ? |
гул «гудіння»
загальноприйнятого пояснення не має;
зіставляється з дісл. gaul «виття» (Matzenauer LF 7, 204; Berп. I 361);
допускається також звʼязок з го́вір (Berп. I 361);
р. бр. гул;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гул | білоруська |
| gaul «виття» | давньоісландська |
| гул | російська |
| го́вір | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України