ГЛУХОЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
глуха́р «Tetrao urogallus L.» (орн.)
похідне утворення від глухи́й;
підставою для назви було спостереження, що цей птах у певний момент під час токування глухне;
характеристика слова як власне російського (Шанский ЭСРЯ І 4, 100 – 101) помилкова;
р. глуха́рь, глухо́й те́терев, бр. глушэ́ц, п. głuszec, ч. hlušec (tetřev hlušec), слц. hlucháň, болг. глуха́р;
Фонетичні та словотвірні варіанти
глуше́ць
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| глушэ́ц | білоруська |
| глуха́р | болгарська |
| głuszec | польська |
| глуха́рь | російська |
| hlucháň | словацька |
| глухо́й | українська |
| hlušec (tetřev hlušec) | чеська |
| глухи́й | ? |
глухи́й
псл. gluxъ «глухий», *glъxnǫti «глухнути» (пор. р. глохнуть, п. ст. (o)kłnąć ‹ *(o)głъchnąti);
сумнівне також пояснення значення «глухий» префіксацією *o-glъxnǫti (Vaillant RÉS 22, 43 – 44);
зіставлення з дісл. glupna «бути захопленим зненацька» (Loewenthal AfSlPh 37, 388) непереконливе;
крім того, слово повʼязане з псл. glupъ, оскільки поняття «глухий» і «дурний» часто змішуються;
первісне значення, очевидно, «той, хто слухає», далі «уважний», потім «глухуватий, глухий» (за характерною рисою глухих, слуханням з напруженою увагою);
споріднене з лит. glusnùs «слухняний, уважний», glùšas «дурень, дурнуватий», glùšti «ставати дурним», можливо, також з литовськими відповідниками з початковим k зам. g : лит. klusnùs «слухняний», klùsas «трохи глухий», klausýti «чути»;
р. глухо́й, бр. глухі́, др. глухыи, п. нл. głuchy, ч. слц. hluchý, вл. hłuchi, болг. глух, м. глув, схв. глух, слн. glúh, стсл. ГЛОУХЪ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
глу́ха
«тиф»
глуха́нь
«глуха людина»
глуха́ня
глуха́р
глуха́чка
глу́хман
глу́хнути
глухота́
глухува́ти
«бути глухим»
глухува́тий
глуш
глу́ша
глуша́к
глуша́н
глушина́
глуши́тель
глуши́ти
глуші́нь
глуші́ти
глу́шка
«глуха жінка; тиф»
глушка́ня
«тс.»
глушко́
глушли́вий
«оглушливий»
глу́шма́н
глушме́нь
«тс.»
глушня́
«глуш»
глушови́на
«глуш, чагарі»
за́глу́шка
заглу́шливий
заглу́шний
оглу́шливий
оглушни́й
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| глухі́ | білоруська |
| глух | болгарська |
| hłuchi | верхньолужицька |
| glupna «бути захопленим зненацька» | давньоісландська |
| глухыи | давньоруська |
| glusnùs «слухняний, уважний» | литовська |
| klusnùs «слухняний» | литовська |
| глув | македонська |
| głuchy | нижньолужицька |
| głuchy | польська |
| gluxъ «глухий» | праслов’янська |
| glupъ | праслов’янська |
| глухо́й | російська |
| глух | сербохорватська |
| hluchý | словацька |
| glúh | словенська |
| ГЛОУХЪ | старослов’янська |
| hluchý | чеська |
| *glъxnǫti «глухнути» (пор. р. глохнуть, п. ст. (o) | ? |
| *(o)głъchnąti) | ? |
| *o-glъxnǫti | ? |
| поняття «глухий» | ? |
| і «дурний» | ? |
| далі «уважний» | ? |
| потім «глухуватий, глухий» (за характерною рисою глухих, слуханням з напруженою увагою) | ? |
| glùšas «дурень, дурнуватий» | ? |
| glùšti «ставати дурним» | ? |
| g | ? |
| klùsas «трохи глухий» | ? |
| klausýti «чути» | ? |
глухома́нь «глушина, нетрі»
запозичення з російської мови;
р. глухома́нь виникло, очевидно, з давнішого глухме́нь «глуха пора», похідного від глухо́й «глухий», внаслідок його усвідомлення як складного слова, утвореного з глухо́й і мани́ть;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| глухома́нь | російська |
| глухме́нь «глуха пора» | ? |
| глухо́й «глухий» | ? |
| глухо́й | ? |
| мани́ть | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України