ГЛАГОЛЬ — ЕТИМОЛОГІЯ
глаго́л
через давньоруську мову запозичене з старословʼянської;
стсл. глаголъ «слово, мова» споріднене з р. [голого́лить] «базікати», п. Głogoły (топонім), ч. заст. hlahol «мова», слц. кн. hlahol «дзвоніння (дзвонів)», болг. глаго́л «дієслово», м. [глагол] «розмова, мова», схв. глȁгол, гла́гол «дієслово», слн. glágol «тс.» і походить від псл.*golgolъ, утвореного подвоєнням того самого кореня, що й у суфіксальному псл. *gol-sъ «голос»;
сумнівне зіставлення з дінд. gargaraḥ «вид музичного інструмента» або дінд. ghargharaḥ «гримливий, булькітливий шум» (Bern. І 320; Meillet Etudes 229; Machek ESJČ 166);
р. глаго́л, др. (цсл.) глаголъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
глагі́ль
«тс.»
глаго́лати
«розмовляти»
глаголи́цький
глаго́лиця
глаголи́чний
глаголі́ти
«тс.»
глаго́ль
(назва літери г)
розглаго́льствувати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| глаго́л «дієслово» | болгарська |
| gargaraḥ «вид музичного інструмента» | давньоіндійська |
| ghargharaḥ «гримливий, булькітливий шум» | давньоіндійська |
| глаголъ (цсл.) | давньоруська |
| глагол «розмова, мова» | македонська |
| Głogoły (топонім) | польська |
| *gol-sъ «голос» | праслов’янська |
| голого́лить «базікати» | російська |
| глаго́л | російська |
| глȁгол | сербохорватська |
| hlahol «дзвоніння (дзвонів)» | словацька |
| glágol «тс.» | словенська |
| глаголъ «слово, мова» | старослов’янська |
| hlahol «мова» | чеська |
| hlahol «мова» | ? |
| hlahol «дзвоніння (дзвонів)» | ? |
| гла́гол «дієслово» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України