ГЕН — ЕТИМОЛОГІЯ

новий термін, утворений у 1909 р. датським ученим Йогансеном (нім. Gen, англ. gene) від гр. γένος «рід», спорідненого з дінд. jánaḥ, лат. genus «тс.», псл. zętb, укр. зять;

р. бр. болг. м. ген, п. ч. вл. gen, слц. слн. gén, схв. ген;

менш імовірна реконструкція праслов’янської форми як *еnо (Slawski І 414–415);

складне утворення з вказівної частки he займенникового походження, яка зберігається також у словах [гев] «тут,сюди», [геде́] «осьде», [гей] -«ніби», і займенникової основи n-, яка зберігається також у словах він, он, іно́;

псл. һеnъ, heno;

бр. гэ́на «он», п. hen «там, далеко», ч. [hen] «он там», слц. hen, heno «тс.», можливо, також р. [энчо] «он там», схв. ȅно «тс.»;

можливо, сюди ж вираз дати гену «побити»;

неясне;

очевидно, результат фонетичного збігу первісного вигуку, який зустрічається також в інших індоєвропейських мовах (пор. нім. he (вигук радості), фр. hé «гей», лат. he (вигук хвилювання, обурення), дінд. he (вигук перед кличною формою) (Sławski І 411–412), і давньої вказівної частки займенникового походження, яка міститься також в укр. [гев] «тут, сюди», ген, бр. гэты «цей», n. hen (Мельничук Структ. елов. реч. 210–211; Фортунатов ИТ II 222);

р. зает. ге (вигук для вираження радості), п. he (вигук для вираження подиву; питальна частка), ч. слц. he (hé) (вигук для привертання уваги; питальна частка), болг. хе (вказівна частка; вигук спонукання, незадоволення), м. хе (вигук незадоволення, обурення), схв. he (вигук для вираження згоди, сумніву);

очевидно, складне утворення з давньої вказівної частки ге, наявної також у словах [гев] «тут, сюди», ген, і прислівника де;

складна прислівникова форма, результат злиття прислівників ген, де і частки -ка (див.);

складне утворення з прислівника ген і частки займенникового походження то;

складні утворення, що виникли з прислівників ген і яко́сь;

фр. gendarme (›н. Gendarm) виникло з gent d’armes букв. «люди зброї», яке складається з фр. ст. gent «народ, раса», пов’язаного з лат. gens «рід, клан», genus «походження, рід», укр. ген, та armes «зброя», мн. від arme, що походить від лат. arma «тс.»;

запозичено з французької мови, можливо, через німецьку;

р. жанда́рм, бр. жанда́р, п. żandarm, ч. żandarm, žandár, слц. žandár, вл. žandarm, болг. жанда́р, жанда́рин, м. жандарм, схв. жàндарм, жȁнда́рм, слн. Žandȃr;

очевидно, результат злиття компонентів [смо(три)] «дивись», [ле(м)] «тільки» і ген «он там (далеко)» (див.);

походить від грецького власного імені Γεννάδιος, утвореного від прикметника γεννάδας «благородний», пов’язаного з γέννα «народження, походження», γένος «рід»;

р. Генна́дий, бр. Гена́дзій, болг. Гена́ди(й), стсл. ГЕNАДИИ, ГЕNАДЪ;