ГЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, результат фонетичного збігу первісного вигуку, який зустрічається також в інших індоєвропейських мовах (пор. нім. he (вигук радості), фр. hé «гей», лат. he (вигук хвилювання, обурення), дінд. he (вигук перед кличною формою) (Sławski І 411–412), і давньої вказівної частки займенникового походження, яка міститься також в укр. [гев] «тут, сюди», ген, бр. гэты «цей», n. hen (Мельничук Структ. елов. реч. 210–211; Фортунатов ИТ II 222);

р. зает. ге (вигук для вираження радості), п. he (вигук для вираження подиву; питальна частка), ч. слц. he (hé) (вигук для привертання уваги; питальна частка), болг. хе (вказівна частка; вигук спонукання, незадоволення), м. хе (вигук незадоволення, обурення), схв. he (вигук для вираження згоди, сумніву);

утворено на основі вигуку бе(ге), що передає крик кіз і овець, можливо, під впливом рум. behăí «мекати, бекати, блеяти»;

менш переконлива думка (Vincenz 4) про пряме запозичення з румунської;

очевидно, складне утворення з давньої вказівної частки ге, наявної також у словах [гев] «тут, сюди», ген, і прислівника де;

складне утворення, до якого входить давня вказівна частка ге, редукована форма с(з) вказівної частки се, яка міститься і в частці ось, прислівника де і, в частині форм, частки -(ч)ка, -(ч)ки, о;

[ге́здечка ж, ге́здечки Ж, ге́сде, гесде-ó] «тс.»;

розвиток значення сполучника «як, ніби» міг початися від значення «так» (пор. слц. hej «так» (ствердна частка), укр. еге́, [гей] «тс.»;

пор. також jako «як» з первісного «так»;

форма гей могла утворитися в результаті злиття часток ге та і (початкове значення «так і»);

форми ги, гі є, очевидно, результатами стягнення форми гей (ге і): збереженню цих західноукраїнських форм сполучника міг сприяти вплив з боку п. [kej] «ніби, як», [ke, ki] «тс.», утвореного від займенникового кореня k- з неозначено-вказівним і питальним значенням;

форма ге, очевидно, тотожна егимологічно з вказівною часткою [ге];

результат злиття вигуку ге і часток ле, гев (див.);

складне утворення з вказівної частки ге (тієї самої, що і в словах гев, гей*, ген) та займенника се в формі с. р. одн. (від сей);

р [эт] «тут, ось тут», [э́ттo] «тс.», п. het «там, дуже далеко», ст. hete «ген, от», слц. [het] «геть», [heť, hed, heťka] «тс.» (з укр.);

складне утворення з вказівної частки ге (тієї самої, що і в словах гев, гей², ген², гесь) та певних форм вказівного займенника то, той, які зазнали редукції;

можливо, складне утворення з вигуку ге, яким підганяють худобу, і вигуку цабе́, яким биків завертають направо, що скоротився в ца, або результат контамінації вигуків [гетта] і цабе́ «тс.»;

результат фонетичного оформлення первісного мимовільного вигуку для вираження сміху або реготу;

паралельна форма до інших вигуків на вираження реготу – ге, ха;

можна думати, що первісно ці вигуки становили певну ларингальну єдність;

р. бр. болг. м. хе, ч. chechtati se, слн. hehetáti;