ГАРЧАЛИ — ЕТИМОЛОГІЯ
гар (вигук, що передає гарчання собаки)
звуконаслідувальне утворення;
деякі з наведених ПОХІДНИХ І ЇХ СЛОВ ЯНСЬКИХ ВІДПОВІДНИКІВ з імітацією собачого гарчання можуть бути й не пов’язані;
пор. п. harkot «лопотання», ч. hrkotati «гуркотіти, падати з гуркотом», fhrkatij «кричати, гуркотати», р.-цсл. гъркдти «воркувати».– Шахматов ИОРЯС 7/2, 333;
Фасмер І 393–394;
Sławski І 295, 370.– Пор. гари́кати, га́ркати;
р. гаркать «кричати», бр. гаркаць «бурчати», п. [harczećl «гарчати» (з укр.), слц. harkať sa «битися», вл. hara «галас, вереск, гармидер», нл. gjarcys «кричати, галасувати», болг. гаракам «галасую»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гар-гар
«гур-гур»
(вигук, що передає гуркіт розладнаних механізмів, торохтіння)
гарканана
«сварка»
гаркати
«ричати (про собаку); гримати, кричати; гуркати; торохтіти»
гаркіт
«гарчання»
гаркітня
«тс.; сварка»
гаркун
«буркотун»
гарчати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гаркаць «бурчати» | білоруська |
| гаракам «галасую» | болгарська |
| hara «галас, вереск, гармидер» | верхньолужицька |
| gjarcys «кричати, галасувати» | нижньолужицька |
| harczećl «гарчати» (з укр.) | польська |
| гаркать «кричати» | російська |
| harkať sa «битися» | словацька |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України