ГАЛИ — ЕТИМОЛОГІЯ

пов’язання з ґу́ля, псл. gulja (Ondruš Sl. Wortst. 131), як і виведення від гіпотетичного псл. galiti «кидати» (Machek ESJČ 158), недостатньо обґрунтоване;

допускається й можливість власне праслов’янського походження, зокрема зв’язку з го́лий (пор. р. голы́ш «круглий камінець») і з [гал¹] «галявинка», га́лька «круглі камінці» (Москаленко УІЛ 47; Фасмер І 388; Sławski І 253);

свн. galle «пухлина на нозі коня», двн. gealla «тс.», з якими, можливо, пов’язане це слово, походять від лат. galla «наріст», спорідненого з дінд. gúlma- «пухлина», алб. gogëlë «куля; гал (на рослині)», свн. kolle (kol) «голова» (Richhardt 52; Brückner 133; Bern. I 292; Kluge–Mitzka 229; Walde–Hofm. I 580);

вважається запозиченням з германських мов;

р. діал. бр. га́лка «кулька», п. gałka «тс.», ч. hálka «хворобливий наріст на рослинах», слн. [gȃlka] «чорнильний горішок»;

псл. *galъ, пов’язане чергуванням голосних з основою прикметника golъ «голий»;

р. прога́лина, прога́л, бр. га́ла «голий простір», п. hala «гірське пасовисько» (з укр. або з слц. hol’a);

очевидно, утворене шляхом зворотного словотвору від іменника зага́л чи від прислівника загало́м;

звуконаслідувальне утворення, паралельне до гав (див.);

очевидно, результат видозміни давнішого галя́, придихового варіанта вигуку аля́, яким відганяють свиней, під впливом вигуку ги́ла-ги́ля, вживаного до гусей;

очевидно, похідне від тієї самої звуконаслідувальної основи гал-, від якої утворені і [гала́й] «крикун», га́лас, галу́-балу́;

зіставляється з дісл. gala «кричати», двн. galan «співати», гот. gōljan «вітати», кімр. galw «звати»;

р. [га́лить] «пустувати, жартувати, сміятися», [га́литься] «намагатися», п. [gałuszyć] «зчиняти галас», ч. [haliti se] «голосно сміятися»;

результат спрощення форми *бгало, похідної від бга́ти «гнути»;

р. [га́ло] «тс.»;

частина утворень може бути пов’язана з вигуком гала́ (гала́й), яким відганяють птахів;

очевидно, похідні утворення від звуконаслідувального вигуку гала́ (галу́) на позначення безладного галасування;

очевидно, складне слово, утворене з прислівника гала́ «до кінця, далеко» (у виразі піти гала світа «піти світ за очі») і східнослов’янської форми дієприкметника ида «ідучий»;

очевидно, афективне утворення від [гал] [ґал] «кулька», п. gała «тс.», паралельне до грудома́ха (від гру́да);

результат злиття прислівникової форми [гала́], очевидно, утвореної за зразком псл. *kroma, *proča,*prama,*pręma,*protiva, *paka, *osoba, *mala, *mъnoga i под. від псл. *galъ «кінець», спорідненого з лит. gãlas, лтс. gals «тс.», прус. gallan «смерть», а також лит. gélt «колоти», лтс. dzelt «тс.», псл. žalь, укр. жаль, з формою род. в. іменника світ;

очевидно, похідне утворення від звуконаслідувального елемента гал-, споріднене з га́лас, р. [га́лить] «кричати», [га́литься] «глузувати», п. gałuszyć «гуркотіти, піднімати галас», гот. gōljan «вітати», двн. gëllan «кричати», нвн. gellen «тс.»;

р. галде́ть «тс.; галасувати», [га́лда́] «шум, галас», п. [gałda] «тс.»;

менш обґрунтоване зведення до звуконаслідувальної основи gal- з тлумаченням схв. гао як зворотного утворення від galъka, паралельного до ворони́й від воро́на і под. (Булаховский ИАН ОЛЯ 7, 102);

очевидно, похідне від псл. galъ «чорний», що вбачається в схв. гао (жін. р. гала) «чорний, брудний»;

р. га́лка, [га́лица], бр. га́лка, болг. м. [гал, га́лица] «тс.», схв. гȃлица «альпійська галка, Pyrrhocorax graculus L.»;

зіставляється також (Фасмер І 390) з галу́за «гілляка» як позначення повішаного на гілляку, тобто шибеника;

можливо, пов’язане з р. [галу́шить] «жартувати, пустувати, сміятися», [галу́ха] «жарт», п. gałować «кричати», ч. [haliti se] «голосно сміятися», укр. [гали́ти] «квапити»;

неясне;

р. [галу́за] «гульвіса, пустун», [галу́зать] «пустувати, бешкетувати», бр. [галуза] «шибеник, дурень», [галу́зоваць] «пустувати, робити дурниці»;

запозичення з польської мови;

п. halować, holować «тягти канатом» походить від нім. holen «приносити, привозити, приводити» (свн. hol(en), haln, двн. днн. halōn), спорідненого з гол. halen, дфриз. halia, дангл. geholian, дісл. hala «тс.» і, можливо, з тох. käl, klā «вести, нести», гр. κάλος «канат, трос»;

лат. galla «тс.» пов’язане з glēba «грудка, клубок», globus «куля» і споріднене з алб. gogëlë «гуля, гал», дінд. gúlma«опух», гр. γαγγλίον «тс.»;

через польське посередництво запозичене з латинської мови, звідки походять і р. [галя], укр. гал, ч. ст. gales «тс.»;

бр. [гала́с], п. gałas «чорнильний горішок»;

очевидно, похідне утворення від [гали́ти] «квапити, підганяти», деетимологізоване і зближене з гили́ти «бити, кидати»;

пор. назву [галуха] «омег водяний» Маk, пов’язану з [гал] «невелика куля»;

назва зумовлена, очевидно, тим, що стебло омега водяного має внизу над коренем помітне потовщення;

пов’язане з пуп, пу́п’янок;