ГАВРЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з східнороманських мов;

рум. gáură «діра; лігво», молд. га́урэ «тс.» походять, очевидно, від лат. *саvula, утвореного від cavus «порожній, видовбаний», спорідненого з гр. κοίλος (‹*κοριλος) «порожній», кімр. cawr «велетень», стсл. СОУИ «нікудишній, марний»;

Філіпіде (Philippide II 713) вважає рум. gáură етимологічно неясним;

п. [gawra] «барліг» (з укр.), ч. [gaúr] «дупло»;

зіставляється також з лат. gāvia «чайка», двн. kā «галка» (Walde–Hofm. І 584), що викликає сумнів;

очевидно, псл. gava, давнє звуконаслідувальне утворення, пов’язане з gov(оR-);

слн. gavěc «чайка»;

ч. слц. havran «ворон» є прямим відповідником до укр. га́йворон (див.);

запозичення з чеської або словацької мови;

ч. слц. вл. нл. Gabriel, болг. Гавраи́л, схв. Gabrìjel, слн. Gabrijel, стел. Гавриилъ;

через старослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;

гр. Γαβριήλ походить від гебр. Gabrī’ḗl, букв. «муж божий» або «міць божа», утвореного з іменника géḇer «чоловік», пов’язаного з дієсловом gaḇár «був сильним», спорідненим з арам.-cip. g^ĕḇár «був могутнім; чоловік», ар. jabr «сильний юнак», і етимологічно неясного іменника ēl «бог»;

р. Гаврии́л, Гаври́ла, бр. Гаўрыі́л, Гaўры́ла, др. Гавриилъ, п;