ВІЛЬХИ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *јelьха/*olьха;

споріднене з лит. alksnis, alksnỹs, alìksnis, elksnis «вільха», лтс. èlksnis, àlksnis, двн. elira, erila (‹elira), ΗΒΗ. Erle (‹erila), дісл. ǫlr, air, лат. ainus «вільха» (‹*alisnos), дмакед. ἄλιζα «осокір»;

іє. *alis-, *elis«вільха» походить, можливо, від *el-, *ol- «червоний, жовтий» (вільхове дерево червоне всередині), пор. двн. ëlo «жовтий, червонуватий»;

Махек відносить слово до праєвропейського фонду;

р. о́льха́, [во́льха, ёлха, ело́ха], бр. во́льха, др. ольха, ольхъ, олехъ, п. olcha, ст. olsza, ч. olše, слц. jelša, вл. wólša, нл. wolša, болг. елха́, схв. jóxa, jόва (‹*jelxа), слн. jélša, [ólša, jólša], стсл. (цсл.) ѥльха;

запозичення з балтійських мов;

лтс. alots «джерело», очевидно, споріднене з àlksna «вільховий ліс; багниста місцевість, особливо в лісі», лит. alksnà «вільха; калюжа», псл. *olьxa/*jelьxa, укр. ві́льха;

р. [алёс] «мокре місце, заболочений луг», бр. [алёс] «низинний заплавний луг; заросла чагарником або очеретом низина; заболочене місце», [галёс] «грузькі болота», п. [alos] «болото, трясовина»;

діалектний варіант закономірної форми ві́льха (вільши́на), що поширився під впливом форм [оле́шник, *олешня́к] і под., у яких о- збереглося в умовах відкритого складу;