ВІЖКА — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ві́жка
֊ р. вожжа́, бр. во́жка, п. wodze «віжки, поводи», м. вога «повід», слн. vójka «повід», vójke «віжки»;
в українській мові утворення з суфіксом -к- (‹-ьк-) від давнішого вожа;
псл. *vodja похідне від дієслова voditi «водити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вижки
(XVIII ст.)
віжка́ти
«прив’язувати віжки до поводів»
ві́жки́
вожа
(XVII ст.)
вожжи́на
«віжка»
вожки
(XVI ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *vodja похідне від дієслова voditi «водити» | праслов’янська |
| к- (‹-ьк-) | ? |
урозвижки «сполошитися (про коней)» (розвижки)
не зовсім ясне;
можливо, пов’язане з ві́жка (див.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ві́жка | українська |
ваги́ «віжки»
очевидно, форма ваги́ утворилася шляхом зворотного словотвору від важки́, що є результатом не зовсім ясної видозміни форми ві́жки (ст. вожьки);
Фонетичні та словотвірні варіанти
важки́
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ваги́ | ? |
| важки́ | ? |
| ві́жки (ст. вожьки) | ? |
ви́жби «голоблі сохи» (тільки мн.)
можливо, давніше *ві́жби, похідне від кореня вод-(úmu), як і ві́жки;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ві́жби | ? |
| вод- | ? |
| úmu | ? |
| ві́жки | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України