ВІДЮГА — ЕТИМОЛОГІЯ
ві́дьма
др. вѣдьма, пов’язане з vědati «відати, знати», пор. др. вѣдь «знання, чари, чаклування»;
відьма – це жінка, якій приписувалося знання різних способів впливу на надприродні сили (духи);
слово в першу чергу східнослов’янське і, можливо, ще праслов’янське, але в інших мовах не збереглося (пор., однак, і болг. ве́щица «відьма» від цього ж кореня);
п. wiedźma і ч. vědma можна розглядати як запозичення із східнослов’янських мов, але не обов’язково (Brückner 615’, Machek ESJČ 680);
р. ве́дьма, бр. ве́дзьма, п. wiedźma, ч. vědma;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відму́р
відьма́к
відьма́н
відьма́р
відьма́ч
відьма́чий
ві́дьмити
відьмі́вство
відьмува́ти
відьму́га
відьму́к
відьо́мство
відьо́мський
відьо́ха
відюга́
відюха́
відюя́
обвідьми́тися
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ве́дзьма | білоруська |
| вѣдьма | давньоруська |
| вѣдь «знання, чари, чаклування» | давньоруська |
| wiedźma | польська |
| wiedźma | польська |
| ве́дьма | російська |
| vědma | чеська |
| vědma | чеська |
| vědati «відати, знати» | ? |
| вѣдь «знання, чари, чаклування» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України