ВІДЛЮБИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
люби́ти «відчувати прив’язаність; кохати; відчувати задоволення (від чогось); потребувати»
псл. ljubiti «мати схильність; відчувати симпатію до когось; бажати», пов’язане з ljubъ, «милий, приємний, коханий»;
споріднене з гот. liufs, двн. liob, нвн. lieb «тс.» ( ‹ герм. *leuba-);
іє. *leubh- «любити, кохати, бажати», що лежить також в основі дінд. lúbhyati «жадає», lobháyati «збуджує бажання», лат. libet (ст. lubet, -ēre) «(мені) подобається; (у мене) є бажання», лит. liaupsė˜ «повага; похвальна пісня», liáupsinti «вихваляти», двн. lob «хвала», гот. lubains «надія», galaubjan «вірити», дангл. lēof «любий», алб. laps «бажаю, жадаю», гр. λυπĩά «гетера, розпусниця»;
припущення про германське походження слов’янських слів (Hirt РВrВ 23, 333) непереконливе;
р. люби́ть, бр. любі́ць, др. люби́ти, п. lubić «любити», ч. líbiti «цілувати», ст. l’úbiti «любити», слц. l’úbit’ «тс.», вл. lubić «обіцяти», нл. lubiś «тс.», полаб. l’aibĕ «любить, кохає», болг. лю́бя «любити, цілувати», м. люби, схв. љýбити «цілувати; любити», слн. ljubíti «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вoзлюбле́нник
«улюбленець»
(заст.)
відлюби́ти
«відбити (милого, милу)»
влюби́ти
влюби́тися
«закохатися»
влю́бленє
«закоханість»
влю́бливий
«який легко закохується»
влюбчи́вий
«тс.»
залю́бити
«полюбити»
залю́би́тися
«закохатися»
за́любки́
«охоче, прихильно»
залюбле́ник
«любитель»
залю́блено
залю́бливий
залюбо́ванє
«схильність, любов Ж»
злю́ба
«з любов’ю»
злю́бини
«сватання»
злюби́ти
«полюбити»
злюби́тися
«покохати (взаємно), сподобатися»
злю́бу
«з любові»
люб
«милий, (у сполученні [до любу́] «приємно»
лю́б'я́зни́й
люб'я́зність
люб'я́та
«милі»
люб'я́чий
лю́ба
«кохана»
лю́ба́
«любов, кохання»
люба́нка
«кохана, коханка»
люба́с
«коханець; жеребець»
люба́ска
«коханка»
люба́сний
«любовний»
люба́сник
«коханий»
любасо́к
«тс.»
люба́ти
«загравати, пестити»
(з слц.?)
люба́шка
«коханка»
люба́шна
«похітлива»
люба́шність
«похітливість»
любва́
«любов»
любе́нький
любе́нько
«любо; гарненько; цілком спокійно»
любе́сенький
любе́сенько
«любо; гарненько»
лю́бе́ць
«милий; коханець; любитель»
любе́шко
«любо»
люби́вий
«милий, приємний, люб’язний; коханий»
лю́би́й
«милий, коханий, [приємний, дружній Ж; будь-який O]»
лю́бик
«коханець»
люби́мець
люби́мий
люби́миця
люби́мочка
люби́мчик
люби́на
«милий, коханий»
люби́стно
«з любов’ю, приємно»
люби́тель
«який має схильність; аматор; [друг Ж]»
люби́тельно
«сердечно»
люби́тельство
люби́тельщина
люби́тися
«кохатися; шанувати один одного; бути до вподоби»
люби́тки
(зменш. до люби́ти)
любич
«улюбленець»
люби́ш
«коханий, коханець»
люби́шний
«приємний, люб’язний»
люби́ще
«любимець»
любі́сенький
«найдорожчий»
лю́бісенько
«дуже легко; любо»
любі́сінький
«будь-який; [дуже милий, приємний, хороший; наймиліший, найдорожчий Пі]»
любі́сінько
«цілком спокійно; [дуже приємно, мило; любовно, з задоволенням Пі]»
лю́бість
«любов; [приємність, задоволення]»
(рідк.)
лю́бка
«кохана; мила; [любов Біі»
(розм.)
лю́бкатись
«любитися»
(фам.)
любки
«женихання; сластолюбство»
лю́бко́
«коханий; коханець»
лю́бленець
«улюбленець»
(рідк.)
лю́бле́ний
«любимий»
лю́блениця
любли́вий
«який легко закохується»
любля́
«до вподоби»
люблязни́й
«люб’язний; дружній»
люблязно́
«за згодою Пі; люб’язно»
любля́нка
«кохана, коханка»
любля́та
«милі»
любля́ти
«любити, полюбляти»
любо
«приємно, гарно; [добре; красиво; з задоволенням; у згоді]»
любо́в
любова́нє
«сердечна повага, дружня бесіда; насолода, радість, задоволення»
любове́ць
«любитель»
любови́нки
«любовні зв’язки»
любо́вище
«об’єкт кохання»
любо́вний
«пов’язаний з любов’ю; сповнений любові; [любимий, полюбовний]»
любо́вник
любо́вниця
любо́вність
«любов, згода»
любо́вно
«з любов’ю; [у згоді]»
лю́бойка
«мила, серденько»
лю́бойко
«коханий; коханець О; серденько Ж»
лю́бонька
«мила; [серденько Ж]»
лю́бонько
«милий; серденько»
лю́босний
«любовний, люб’язний, приємний»
лю́бости
«любощі; насолода; прояви любові»
(мн.)
лю́бостний
«тс.»
лю́бость
«любов; чарівний напій»
любо́та
«насолода, задоволення»
лю́бочка
«мила»
(поет. пестл.)
лю́бощ
«любов; любовний напій»
лю́бощі
«любов; [засіб для приворожування; любовні втіхи; насолода, радість, приємність Ж]»
(мн.)
лю́бощний
«любовний, спричинений любов’ю»
любощно
«любо»
любство́
«любовний зв’язок»
любува́ння
«ласки; задоволення»
любува́ти
«любуватися; [любити; пестити; вибирати до смаку]»
любува́тися
«милуватися; кохатися; [любити О; радіти, мати насолоду Ж]»
любу́ненька
«найдорожча, кохана»
любу́ненько
«найдорожчий, коханий»
любу́ньо
«милий, найдорожчий»
любу́ня
«мила»
любу́сенька
«кохана, найдорожча»
любу́сь
«милий»
любу́цький
«коханий»
лю́бцьо
«коханий»
лю́бця
«мила, кохана»
любче́к
«коханець»
лю́бчик
«любко; любимчик; [коханець Ж]»
(розм.)
любчи́на
«любка»
любшки́
«любовний засіб»
лю́бщі
«любовний напій»
(мн.)
недолю́блювати
не́люб
«нелюбимий; [противний Пі; відсутність любові Ж]»
нелю́бє
«непопулярність»
нелюбо́в
«неприязнь; неприхильність»
нелю́бощі
«відсутність любові, прихильності Ж»
облю́бенець
«коханець»
облю́бе́нник
«тс. Бі, Пі; наречений Бi»
облю́бе́нниця
«наречена, кохана Пі; фаворитка, коханка»
облюби́ти
«полюбити»
облюби́тися
«закохатися»
облюбува́ти
пере́люб
«перелюбство»
(заст.)
пере́лю́бець
«той, хто перелюбствує»
перелюби́ти
«перестати любити; любити багатьох; [відбити нареченого, наречену]»
пере́любки
«перелюбство»
перелю́бний
«невірний»
пере́лю́бник
«перелюбець»
пере́лю́бство
перелю́бствувати
«порушувати подружню вірність»
підлюбля́ти
«добре ставитися»
полюбля́ти
«ставитися з симпатією; надавати перевагу; відчувати задоволення; [любити]»
полюбля́тися
«подобатися»
полюбо́вний
полюбо́вник
«коханець»
полю́бу
«за згодою»
полюбува́ти
«уподобати, облюбувати; помилуватися»
при́люби
«любовний напій»
прилюби́ти
«зачарувати, завоювати любов»
прилюби́тися
«закохатися; пристраститися»
прилю́бишки
«тс.»
прилюбля́ти
«любити; чарувати; завойовувати любов»
прилюбля́тися
«сходитися з кимось, покохавши; звикати; втягуватися»
ро́злюб
«коханець»
розлюби́ти
«перестати любити; [розлучити закоханих Пi]»
улюби́ти
«полюбити»
улю́бленець
улю́бле́ний
«полюбляти»
улю́бле́ний
улю́бленик
улю́бливий
улюбля́тися
«закохуватися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| laps «бажаю, жадаю» | албанська |
| любі́ць | білоруська |
| лю́бя «любити, цілувати» | болгарська |
| lubić «обіцяти» | верхньолужицька |
| *leuba- | германські |
| liufs | готська |
| lubains «надія» | готська |
| galaubjan «вірити» | готська |
| λυπĩά «гетера, розпусниця» | грецька |
| lēof «любий» | давньоанглійська |
| liob | давньоверхньонімецька |
| lob «хвала» | давньоверхньонімецька |
| lúbhyati «жадає» | давньоіндійська |
| lobháyati «збуджує бажання» | давньоіндійська |
| люби́ти | давньоруська |
| *leubh- «любити, кохати, бажати» | індоєвропейська |
| libet «(мені) подобається; (у мене) є бажання» (ст. Iubet, -ēre) | латинська |
| lubet (ст.) | латинська |
| liaupsė˜ «повага; похвальна пісня» | литовська |
| liáupsinti «вихваляти» | литовська |
| люби | македонська |
| lubiś «тс.» | нижньолужицька |
| lieb «тс.» ( ‹ герм. *leuba-) | нововерхньонімецька |
| l'aibĕ «любить, кохає» | полабська |
| lubić «любити» | польська |
| ljubiti «мати схильність; відчувати симпатію до когось; бажати» | праслов’янська |
| ljubъ | праслов’янська |
| люби́ть | російська |
| љýбити «цілувати; любити» | сербохорватська |
| l'úbit' «тс.» | словацька |
| ljubíti «тс.» | словенська |
| líbiti «цілувати» | чеська |
| l'úbiti «любити» (ст.) | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України