ВІДКИДИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ки́дати
псл. kydati, ітератив від зниклого *kysti (‹*kyd-ti);
споріднене з лтс. kûdît «поганяти», лит. skudrùs «живий, жвавий», дісл. skjōta «стріляти; пхати; кидати», двн. skiozan «стріляти; кидати» (›нвн. schießen «стріляти»), нвн. [hutzen] «поганяти; цькувати; пхати», дінд. códati «поганяє; запалює», skúndate «спішить», що зводяться до іє. *(s)keud- «кидати; стріляти; цькувати»;
можливо, сюди ж лит. šáuti «стріляти; штовхати; швидко рухати», лтс. šaũt «швидко рухати в певному напрямі», saut «стріляти» (Мартынов Сл. и ие. аккомод. 156);
р. кида́ть «кидати», бр. кі́даць «тс.», п. kidać «капати (про густе); кидати», ч. kydati «кидати (гній)», слц. kydať «тс.», вл. kidać «висипати, виливати; розкидати (гній)», нл. kidaś «тс.», полаб. pütʼáinə (‹*pokyne) «звалить», болг. [ки́дам] «кидаю», [ки́на] «деру, рву», схв. кȕдати «рвати, ламати», слн. kídatі «викидати», стсл. искыдати «викидати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́кид
викида́ч
ви́кидень
ви́кидка
«викидання; [жарт, витівка]»
викидни́й
«той, що викидається; (у словосполученні викидна цурка «вид дитячої гри»
ви́кидок
«пай, частина»
ви́кидом
викидча́
«викидень»
ви́кидьки
«сміття, відходи»
ви́кинутися
«удатися, бути схожим; стати винятком»
ві́дкид
відки́дний
за́кид
закидни́й
«багатосніжний»
кид
«кидок»
ки́давка
«катапульта»
ки́дальний
ки́дальник
киді́й
«той, хто підкидає снопи на молотарку»
кидко́м
кидовий
(у словосполученні ки́дові дрова «тонкі дрова завдовжки до півметра»)
кидо́к
кидь
(виг.)
кидь
«відстань, на яку щось можна кинути»
кидькома́
кидьо́к
ки́нути
навки́дки
навки́дь
навки́дьки
навкидя́
навки́дяча́
навпоки́нь
наки́да́льний
«призначений для накидання»
наки́дальник
«робітник, Що вантажить снопи»
накидати
«примушувати до чогось»
наки́дач
на́кидка
«додаток; [вид рибальської сітки]»
на́кидка
«вид одягу; покривало»
накидни́й
на́кидом
«силоміць, під примусом»
нарозки́дку
обкида́н
«бордюр у вишивці на полотні»
о́бкидень
«місце, пропущене під час сівби вручну»
о́бкидок
«малі поточні витрати»
о́кид
«колосся, що лишилось після жнив»
о́киди
«зовнішні вияви нашкірних хвороб (висипка, короста тощо)»
(мн.)
о́кидь
«легкий весняний сніг (після того, як розтанув зимовий)»
(жін. р.)
пeреки́нець
«тс.»
перекида́ч
переки́дистий
пере́кидки
«перекидом»
переки́дни́й
пере́кидом
пере́кидьки
«тс.»
переки́дький
«перекидистий»
переки́дько
«перекинчик»
переки́нчик
переки́ня
(жін. р.)
пі́дкид
«перша оранка»
підки́данка
«тс.»
підки́дач
«той, хто підкидає»
підкида́чка
підкидни́й
«той, що підкидають; (у словосполученні п. дурень «гра в карти»
пі́дкидок
«підкидьок»
підкидча́та
«малі санчата, які при перевезенні дерева підставляють під кінець, що звисає з великих саней»
підки́дьок
поки́дачка
«жінка, що розлучилася з чоловіком»
поки́дище
«людина, яку покинуто»
по́кидь
«покидьок»
по́ки́дька
«кинута річ; покинута жінка (дівчина)»
по́ки́дьки
(мн. до по́ки́дьок)
поки́дько
«покинута істота чоловічої статі; покидьок (про людину)»
поки́дьковий
по́ки́дьок
«кинута непотрібна річ; людина, що відкидається суспільством»
поки́нько
«покидьок»
прикида́тися
«удавати»
при́киди
«удавання»
при́кидка
«додаток»
прикидли́вий
«оманливий, фальшивий; який легко починає гноїтися»
прики́дливий
«старанний, охочий (до чогось)»
прики́док
«приклад коло скирти»
прики́дчивий
«той, хто чіпляється (до чогось); надміру послужливий»
про́кид
«пробудження»
прокида́ти
«будити»
прокида́тися
прокіда́цца
«зʼявлятися (про гриби в лісі)»
ро́зкид
розкида́ч
(техн.)
розки́дистий
розки́дка
«спосіб орання землі (від країв до середини)»
розки́дливий
розкидни́й
розки́дчастий
скид
(геол.)
скида́льний
скида́льник
скида́тися
«бути схожим»
скида́ч
ски́дка
скидни́й
скидча́
«ягнянедоносок»
скидя́
«кидаючи»
ски́нути
«передчасно народити»
упереки́дь
уро́зкид
урозки́дку
уро́зкидь
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кі́даць «тс.» | білоруська |
| ки́дам «кидаю» | болгарська |
| ки́на «деру, рву» | болгарська |
| kidać «висипати, виливати; розкидати (гній)» | верхньолужицька |
| skiozan «стріляти; кидати» (›нвн. schießen «стріляти») | давньоверхньонімецька |
| códati «поганяє; запалює» | давньоіндійська |
| skúndate «спішить» | давньоіндійська |
| skjōta «стріляти; пхати; кидати» | давньоісландська |
| *(s)keud- «кидати; стріляти; цькувати» | індоєвропейська |
| kûdît «поганяти» | латиська |
| šaũt «швидко рухати в певному напрямі» | латиська |
| saut «стріляти» | латиська |
| skudrùs «живий, жвавий» | литовська |
| šáuti «стріляти; штовхати; швидко рухати» | литовська |
| kidaś «тс.» | нижньолужицька |
| hutzen «поганяти; цькувати; пхати» | нововерхньонімецька |
| schießen | нововерхньонімецька |
| pütʼái̯nə «звалить» (‹*pokyne) | полабська |
| *pokyne | полабська |
| kidać «капати (про густе); кидати» | польська |
| kydati | праслов’янська |
| *kysti (‹*kyd-ti) | праслов’янська |
| *kyd-ti | праслов’янська |
| кида́ть «кидати» | російська |
| кȕдати «рвати, ламати» | сербохорватська |
| kydať «тс.» | словацька |
| kídatі «викидати» | словенська |
| искыдати «викидати» | старослов’янська |
| kydati «кидати (гній)» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України