ВУХАМ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *uxo‹ *ouso;

споріднене з лит. ausìs «вухо», лтс. àuss, прус, āusins, гот. ausō, двн. оra, свн. ōre, нвн. Ohr, дангл. eare, дісл. eýra «тс.», ав. uši «вуха; розум», перс. hōs «вухо», гр. οὖρ, лат. auris, алб. vesh (‹*ōus-) «.тс.»;

іє. *ōus-/ *əus;

р. болг. у́хо, бр. ву́ха, др. ухо, п. ч. слц. ucho, вл. wucho, нл. hucho, схв. ухо, слн. uhó, стсл. ѹХО;

псл. uzda;

менш переконливим є зіставлення (Brückner 597) з коренем ū- (псл. *vъz-ūti «взути»), поширеним, нібито, суфіксом -zda, як у ї-зда́;

компонент uz- тлумачиться й інакше – як тотожний з ву́хо, лит. àusis «вухо» (Būga RR II 463) або з псл. vǫz-, vęz- «в’язати» (Откупщиков 139– 140; Горяев 385);

отже, первісне значення – «вкладене в рот»;

утворене, очевидно, від кореня слова us-ta шляхом приєднання кореня da- (іє. *dhē- «класти»);

р. узда́, бр. вузда́, др. узда, п. ч. слц. uzda, вл. wuzda, нл. huzda, полаб. väuzda;

гр. αἰσθητής, αἰσθητικός пов’язані з дієсловом αἰσυάνομαι (‹*ἀFıςϑ-άνομαι) «відчуваю, сприймаю», одного кореня з гр. ἀΐω (‹*ἀFίσ-ω) «чую» і спорідненого з лат. audio (‹*auis-d-io) «тс.», дінд. āvíḥ «явний», avati «зважає», псл. aviti «виявляти», укр. яви́ти, псл. uxo (‹*ausos), укр. ву́хо;

фр. esthète (1882) утворено від гр. αἰσθητής «той, хто відчуває» при наявному вже на той час фр. esthétique «естетика» (від нлат. aesthetica, терміна німецького філософа Баумгартена, утвореного в 1750 р. від гр. αἰσθητικός «який відчуває; сприйманий чуттями»);

запозичено з французької мови, можливо, через німецьку (н. Ästhét);

р. эсте́т, бр. эстэ́т, п. esteta, ч. слц. estét, вл. estetik «естетик», нл. estetiski «естетичний», болг. м. есте́т, схв. èстет(а), слн. estét;

складне утворення з основ дієслова [ко́рпа́ти] «колупати, копирсати» та іменника ву́хо;

назва мотивується давнім повір’ям, нібито щипавка може залізти до вуха і пошкодити барабанну перетинку;

пор. р. ухове́ртка «щипавка»;

малопереконливим здається пов’язання слова з вигуком бух або з дієсловом набуха́ти «набрякати» (Горяев 235; Брандт РФВ 1890/1, 94; Фасмер ІІІ 109–110; Bezlaj ESSJ ІІ 239; Sadn.–Aitz. VWb. І 76–81), як і з дієсловом obuti «взути» (ЭСБМ 1, 61);

пояснюється також (Machek ESJČ 407–408) як «двовухий» (з двома лезами), оскільки ч. [uši] має значення «леза сокири по обидва боки від топорища»;

псл. obuxъ;

загальноприйнятої етимології не має;

найчастіше пов’язується з ву́хо, псл. uxo у значенні «отвір для ручки в різних інструментах»;

р. о́бу́х, бр. абу́х, п. obuch, ч. obuch, obušek «палка, обух», слц. obuch «дрючок», слн. [obûh] «булава, довбня»;

запозичення з новолатинської наукової термінології;

нлат. ōtītis «тс.» утворене за допомогою суфікса -itis від гр. οὐ˜ς (род. в. ὠτός) «вухо», спорідненого з лат. auris «тс.», псл. uхо, укр. ву́хо;

р. болг. оти́т, бр. аты́т, п. ч. otitis, слц. otitída, схв. отитис, слн. otitis;

складні слова, утворені з основ іменників [ка́пель] «один з двох навушників шапки» і ву́хо за аналогією до складного прикметника клапову́хий;

р. [каплоу́хий] «коротковухий (у кого вуха обрізані або малі від природи)», [капл(о)у́х] «роззява, бевзь»;

р. корноу́хий «коротковухий, з обрізаним вухом» утворене з основ прикметника [ко́рный] «короткий, куций», спорідненого з укр. [корня́ти] «рубати, колоти», та іменника у́хо, що відповідає укр. ву́хо;

очевидно, запозичення з російської мови;

бр. карнаву́хі;

звуконаслідувальне утворення, що являє собою результат фонематичного оформлення первісного інстинктивного вигуку ух;

р. болг. м. ух, бр. ух, вух, др. ух, ч. слц. uch, слн. ùh;

суфіксальне утворення, що пов’язується з ву́хо (ЭСБМ 2, 241), пор. бр. [праву́шыны] «отвори у вушаках»;

бр. вуша́к «боковий брусок у двірній рамі; одвірок; стовп з пазами у рамі дверей», [уша́к, вуша́к] «стовп у паркані», п. uszak «рама дверей, вікон»;