ВУЛИЦІ — ЕТИМОЛОГІЯ

р. болг. м. у́лица, бр. ву́ліца, др. улица «площа, вулиця, прохід», улъка «провулок», п. слц. ulica, ч. ulice, вл. wulica, схв. улица, слн. úlica, цсл. ѹЛИЦА;

псл. ulica, демінутивне утворення від *ula (первісно «порожнина»), можливо, спорідненого з гр. αὐλών «яр, міжгір’я», вірм. ułi «шлях, подорож», далі з ву́лик, гр. αὐλός «трубка, дудка», норв. [aul] «трубка, стебло»;

малоймовірним є припущення (Брандт РФВ 25, 34; Wiedemann BB 27, 255; Schrader Reallexikon 2, 494; Горяев 387; Machek ESJČ 668–669) про зв’язок з гр. αὐλή «двір»;

запозичено в гуцульський діалект з румунської мови;

рум. álbie «корито, русло», очевидно, засвоєне з італійських діалектів, у яких albi «корито» походить від лат. alveus «корито, кадка, ванна; русло ріки», спорідненого з лит. aulỹs «вулик», псл. ulica, укр. ву́лик, ву́лиця;

n. [halbia] «коритце для собак», ч. [hal’bija] «коритце для свиней»;

очевидно, результат видозміни первісного *волосни́ці «тс.» (первісно «бокова частина обличчя, на якій росте волосся»; пор. укр. виски́, етимологічно повʼязуване з волоссям, навислим над скронями);

заміна початкового в- початковим г зумовлена їх паралелізмом в діалектах як протетичних звуків (пор. ворі́х – горі́х (орі́х), ву́лиця – гу́лиця тощо) або уявленням про скроню як повʼязану з вухом частину тіла, крізь яку сприймається голос (звук);