ВОЛХВИ — ЕТИМОЛОГІЯ
волхв «чарівник, чаклун, провісник»
запозичення з старослов’янської мови;
стсл. влъхвъ «маг», як і болг. влъ́хва «розбійник; ворожбит», слн. vȏlhva «чарівниця», вважається пов’язаним з етимологічно неясним дієсловом влъснѫти «бурмотати» (власне український відповідник мав би звукову форму *вовхв, пор. близькі до цього др. въшвити, въшебныи);
пор. семантичні паралелі стсл. балии «знахар, лікар» і ба́яти «говорити», стсл. врачь «знахар, лікар» і р. врать, ворча́ть, укр. шепту́н, шепту́ха і шепта́ти, шепоті́ти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
волхві́ля
«чарівниця»
волхвъ
(XV--XVIII ст.):-- ρ волхв
волхвъ
волшебный
вълхвъ
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| влъ́хва «розбійник; ворожбит» | болгарська |
| врать | російська |
| vȏlhva «чарівниця» | словенська |
| влъхвъ «маг» | старослов’янська |
| балии «знахар, лікар» | старослов’янська |
| врачь «знахар, лікар» | старослов’янська |
| шепту́н | українська |
| влъснѫти «бурмотати» (власне український відповідник мав би звукову форму *вовхв, пор. близькі до цього др. въшвити, въшебныи) | ? |
| семантичні | ? |
| ба́яти «говорити» | ? |
| ворча́ть | ? |
| шепту́ха | ? |
| шепта́ти | ? |
| шепоті́ти | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України