ВОЛОГА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *volga;

споріднене з лит. valgyti «зволожувати», лтс. valgs «сирий», двн. welc «сирий, в’ялий», wolkan «хмара», нвн. welk «в’ялий», Wolke «хмара», дмакед. ὄλγανος (назва річки), ірл. folc «повідь»;

іє. *uelg-/uolg-;

р. розм. і діал. воло́га, др. волога, ч. vláha, слц. vlaha, болг. м. вла́га, схв. влȁга, слн. vlága, стсл. влага;

очевидно, результат контамінації слів воло́га і хо́лод;

менш імовірне припущення (Меркулова Этимология 1974, 75) про вторинне виведення з форм типу воло́жити, воло́жний, ві́дволож, похідних від воло́га;

не зовсім ясне;

можливо, пов’язане з суро́вий і, далі, з сири́й «мокрий, вологий» (пор. бр. [су́ровый] «мокруватий»);

пор. [вільга] «іволга», п. wilga «тс.», яке Брюкнер (Brückner 621; KZ 46, 199) пов’язує з п. wilgoć «сирість, вогкість», оскільки іволга провіщає дощ;

пор. також [волові́га] «іволга», можливо, пов’язане з воло́га, воло́гий;

р. [во́гкий], бр. во́гкі/во́лкі, ч. слц. vlhký «вогкий, сирий»;

псл. *ѵ^ьḷnъgъ, паралельне до *volgъ, звідки воло́гий (щодо чергування пор. ще тематично близьку групу ме́рзнути : моро́з);

у східнослов’янських говорах псл. ѵ^ьḷg- закономірно перетворилося в vъlgі далі в укр. бр. *вовг-кий, після чого група вгк спростилась у гк;