ВОВКУВАТИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

вовк

псл.ьḷkъ;
споріднене з лит. vilkas, лтс. vìlks, дінд. vrkaḥ, ав. vəhrka, гот. wulfs, англ. wolf, нвн. Wolf, алб. ul’k, гр. λύκος, лат. lupus (можливо, запозичення з сабінської мови);
іє. *uḷkuos «вовк», що зіставляється з коренем *uel- «рвати» або uelk- «тягти, волокти»;
у такому випадку назва вовка первісно означала «грабіжник» або «той, що роздирає»;
р. м. волк, бр. воўк, др. вълкъ, п. wilk, ч. слц. vlk, вл. нл. wjelk, болг. вълк, схв. вук, слн. vólk, стсл. влькъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вівк
во́ва «вовк, страшна істота» (дит.)
вове́га «вовчище»
вовки́ «кожух із вовчого хутра»
вовківня́ «вовча яма»
вовківня́к «відлюдник»
вовкови́на
вовкува́тий «похмурий, відлюдний»
вовку́н «вовкулак»
вовцю́га
вовцюга́н
вовча́ «вовченя»
во́вчий
вовчи́ний
вовчи́ха
вовчи́ця
вовчівня́ «тс.»
вовчкува́тий «тс.»
вовчня́ «вовча зграя»
вовчуга́н «вовчище»
вовчу́к «молодий вовк»
вовчу́ра «вовчий кожух»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
vəhrka авестійська
ul'k албанська
wolf англійська
воўк білоруська
вълк болгарська
wjelk верхньолужицька
wulfs готська
λύκος грецька
vrkaḥ давньоіндійська
вълкъ давньоруська
*uḷk «вовк» індоєвропейська
lupus (можливо, запозичення з сабінської мови) латинська
vìlks латиська
vilkas литовська
волк македонська
wjelk нижньолужицька
Wolf нововерхньонімецька
wilk польська
праслов’янська
волк російська
вук сербохорватська
vlk словацька
vólk словенська
влькъ старослов’янська
vlk чеська
*uel- «рвати» ?
uelk- «тягти, волокти» ?
означала «грабіжник» ?
або «той, що роздирає» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України