ВИЛИЦЬ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ви́лиця «опукла кістка черепа над верхньою щелепою; [бокова частина морди тварини; тильна частина голови риби]»
утворене від кореня вил- (мабуть, за зовнішньою подібністю цієї кістки до вилки);
пор. значення слова [ви́лиці] по діалектах: «розвилка, розсоха, частина ножиць від гвинта до кінців, частина мотовила»;
болг. ви́лушки «нижня щелепа», м. вилица, схв. вȕлица «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вилицюва́тий
ви́личний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ви́лушки «нижня щелепа» | болгарська |
| вилица | македонська |
| вȕлица «тс.» | сербохорватська |
| вил- (мабуть, за зовнішньою подібністю цієї кістки до вилки) | ? |
| ви́лиці «розвилка, розсоха, частина ножиць від гвинта до кінців, частина мотовила» | ? |
ви́ла
псл. *vidlo, утворене від viti «вити» (‹іє. *́uei- «вити, намотувати») та суфікс« -dło (›-lo), за допомогою якого утворювалися назви знарядь праці (пор. (о)ра́ло, ши́ло); імовірне припущення Махека, що первісно це слово вживалося на означення пристрою для намотування пряжі (пор. укр. мотови́ло з тим самим значенням), а потім так стали називати й інші схожі на нього знаряддя; з часом усталилася форма множини, як у назвах усіх парних предметів (две́рі, воро́та, штани́ тощо); пояснення псл. *vidla як «гачкувате знаряддя» (Petersson AfSlPh 36, 152–153) непереконливе;
р. ви́лы, [ви́ла], бр. ви́лы, др. вила, п. вл. нл. widły, ч. ст. vidle, ч. слц. vidly, полаб. vaidlåi, болг. м. ви́ла, схв. вȗле, слн. víle;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вилані́
«залізні вила для гною»
вила́тий
ви́лиско
ви́лиці
«вила; частина мотовила; частина ножиць від гвинта до гострих кінців»
вили́шник
«вила; держак рогача; держак вил»
ви́лка
вилка́стий
вилки́
«виделка»
вилко́ватий
вилова́тий
вило́чник
ви́ло́шник
«тс.»
ви́лчастий
ви́лчатий
вильця́та
на́вилок
«певна кількість сіна, піднята на вилах»
нави́льник
нави́льня
«тс.»
розви́лина
розви́листий
розви́лити
ро́зви́лка
розви́лкуватий
розви́лок
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ви́лы | білоруська |
| ви́ла | болгарська |
| widły | верхньолужицька |
| вила | давньоруська |
| ви́ла | македонська |
| widły | нижньолужицька |
| vaidlåi | полабська |
| widły | польська |
| *vidlo | праслов’янська |
| ви́лы | російська |
| вȗле | сербохорватська |
| vidly | словацька |
| víle | словенська |
| ви́ла | українська |
| vidle | чеська |
| vidly | чеська |
| viti «вити» (‹іє. *́uei- «вити, намотувати») | ? |
| суфікс « -dło (›-lo), за допомогою якого утворювалися назви знарядь праці (пор. (о)ра́ло, ши́ло); імовірне припущення Махека, що первісно це слово вживалося на означення пристрою для намотування пряжі (пор. укр. мотови́ло з тим самим значенням), а потім так стали називати й інші схожі на нього знаряддя; з часом усталилася форма множини, як у назвах усіх парних предметів (две́рі, воро́та, штани́ тощо); пояснення псл. *vidla як «гачкувате знаряддя» | ? |
| vidle | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України