ВИГУК — ЕТИМОЛОГІЯ

гук «звук; крик, гомін; грюкіт; водоспад; трубка волинки Г; шкіряна волинка, контрабас Ж»

псл. *gukъ (*hukъ, *xukъ), gukati (*hukati, *xukati) похідне від звуконаслідувального вигуку gu (hu, xu);
р. гук «глухий переривчастий звук; [волинка, кобза]», бр. гук «стукіт, гуркіт; розмова», п. huk «глухий відголос; гул, крик», ч. houkati «гудіти; гукати», слц. huk «звук», болг. гу́кам «воркую», м. гука «воркує», схв. гук, «воркування», хук «галас, грюкіт», слн. gȗkati «кричати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́гук
ві́дгук «відзив; відголос»
гукавщи́на «сильний крик»
гука́ти «кликати, кричати»
гукоті́я «крики»
гукотня́ «тс.»
гуча́ло «місце в річці, де клекоче вода»
гуча́ти
гу́чка «загонич на полюванні»
гучли́вий
гучни́й
гучні́ти
гучні́шати
гучо́к «тс.; види іграшок; вид мухи, Musca vomitoria»
згук «звук»
згуча́ти
пере́гу́к
по́гук
Етимологічні відповідники

Слово Мова
гук «стукіт, гуркіт; розмова» білоруська
гу́кам «воркую» болгарська
гука «воркує» македонська
huk «глухий відголос; гул, крик» польська
*gukъ (*hukъ, *xukъ) праслов’янська
гук «глухий переривчастий звук; [волинка, кобза]» російська
гук «воркування» сербохорватська
huk «звук» словацька
gȗkati «кричати» словенська
хук «галас, грюкіт» українська
houkati «гудіти; гукати» чеська
gukati (*hukati, *xukati)(hu, xu) ?

щово́вкнути «запищати, засвистіти, зацвірінькати (про птахів)»

утворення, яке виникло на основі звуконаслідувального вигуку, що імітував, зокрема, голос якогось птаха;
пор. вигук хава́в на позначення крику перепела, звідки хава́вкати «кричати» (про перепела);
Фонетичні та словотвірні варіанти

щавокну́ти «видати звук, підняти шум, галас»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
вигук ?
хава́вкати «кричати» (про перепела) ?

хо́ркати «хрипіти, говорити хриплим голосом»

пор. вигук хр, що імітує хрипіння, харчання;
утворення звуконаслідувального походження, чергуванням голосних пов’язане з xarkati;
псл.ъr̥kati;
р. хо́ркать, бр. [хо́ркаць], п. charkać, charczeć «харкати», ч. chrkati «кашляти», chrčeti, hrkotati, hrčeti, слц. hŕkat’, chrčat’ «хропти; хрипіти», нл. charchaś, charchnuś, болг. хъ́ркам «хропти; хрипіти; харкати», м. ’рка «хропти», схв. хр́кати, хра́кати, слн. hŕkati «хропти, кашляти», стсл. хракати;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ухо́ркатися «захекатися, втомитися»
хо́ркавець «відкашлювання, покашлювання»
хо́рка́вий «хрипкий»
хо́ркало «тс.»
хоркота́вий «гаркавий»
хоркота́ти «гаркавити»
хоркотли́вий «тс.»
хорчи́вий «гидкий, бридкий»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
хо́ркаць білоруська
хъ́ркам «хропти; хрипіти; харкати» болгарська
'рка «хропти» македонська
charchaś нижньолужицька
charchnuś нижньолужицька
charkać «харкати» польська
charczeć «харкати» польська
праслов’янська
хо́ркать російська
хр́кати сербохорватська
hŕkat' «хропти; хрипіти» словацька
chrčat' «хропти; хрипіти» словацька
hŕkati «хропти, кашляти» словенська
хракати старослов’янська
хра́кати українська
chrkati «кашляти» чеська
chrčeti «кашляти» чеська
hrkotati «кашляти» чеська
hrčeti «кашляти» чеська
вигук ?

деренькота́ти

звуконаслідувальні утворення, пор. вигуки [дрень], ч. слц. drnk, болг. дрън;
р. тре́нькать, ч. drnkotati, drnkati, drnčeti, слц. drnkať, drnčať, болг. дръ́нкам, м. дрнка, схв. дрнкати, слн. dréncati;
Фонетичні та словотвірні варіанти

деренча́ло
деренча́ти
деренча́тий
деренчли́вий
деренькоті́ти
дереньку́чий
дзеренча́ти
дренча́ти
дре́нькати
дре́нькіт
Етимологічні відповідники

Слово Мова
дрън болгарська
дръ́нкам болгарська
дрнка македонська
тре́нькать російська
дрнкати сербохорватська
drnk словацька
drnkať словацька
drnčať словацька
dréncati словенська
drnk чеська
drnkotati чеська
drnkati чеська
drnčeti чеська
вигуки ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України