ВИГУК — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
гук «звук; крик, гомін; грюкіт; водоспад; трубка волинки Г; шкіряна волинка, контрабас Ж»
псл. *gukъ (*hukъ, *xukъ), gukati (*hukati, *xukati) похідне від звуконаслідувального вигуку gu (hu, xu);
р. гук «глухий переривчастий звук; [волинка, кобза]», бр. гук «стукіт, гуркіт; розмова», п. huk «глухий відголос; гул, крик», ч. houkati «гудіти; гукати», слц. huk «звук», болг. гу́кам «воркую», м. гука «воркує», схв. гук, «воркування», хук «галас, грюкіт», слн. gȗkati «кричати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́гук
ві́дгук
«відзив; відголос»
гукавщи́на
«сильний крик»
гука́ти
«кликати, кричати»
гукоті́я
«крики»
гукотня́
«тс.»
гуча́ло
«місце в річці, де клекоче вода»
гуча́ти
гу́чка
«загонич на полюванні»
гучли́вий
гучни́й
гучні́ти
гучні́шати
гучо́к
«тс.; види іграшок; вид мухи, Musca vomitoria»
згук
«звук»
згуча́ти
пере́гу́к
по́гук
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гук «стукіт, гуркіт; розмова» | білоруська |
| гу́кам «воркую» | болгарська |
| гука «воркує» | македонська |
| huk «глухий відголос; гул, крик» | польська |
| *gukъ (*hukъ, *xukъ) | праслов’янська |
| гук «глухий переривчастий звук; [волинка, кобза]» | російська |
| гук «воркування» | сербохорватська |
| huk «звук» | словацька |
| gȗkati «кричати» | словенська |
| хук «галас, грюкіт» | українська |
| houkati «гудіти; гукати» | чеська |
| gukati (*hukati, *xukati)(hu, xu) | ? |
щово́вкнути «запищати, засвистіти, зацвірінькати (про птахів)»
утворення, яке виникло на основі звуконаслідувального вигуку, що імітував, зокрема, голос якогось птаха;
пор. вигук хава́в на позначення крику перепела, звідки хава́вкати «кричати» (про перепела);
Фонетичні та словотвірні варіанти
щавокну́ти
«видати звук, підняти шум, галас»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вигук | ? |
| хава́вкати «кричати» (про перепела) | ? |
хо́ркати «хрипіти, говорити хриплим голосом»
пор. вигук хр, що імітує хрипіння, харчання;
утворення звуконаслідувального походження, чергуванням голосних пов’язане з xarkati;
псл. *хъr̥kati;
р. хо́ркать, бр. [хо́ркаць], п. charkać, charczeć «харкати», ч. chrkati «кашляти», chrčeti, hrkotati, hrčeti, слц. hŕkat’, chrčat’ «хропти; хрипіти», нл. charchaś, charchnuś, болг. хъ́ркам «хропти; хрипіти; харкати», м. ’рка «хропти», схв. хр́кати, хра́кати, слн. hŕkati «хропти, кашляти», стсл. хракати;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ухо́ркатися
«захекатися, втомитися»
хо́ркавець
«відкашлювання, покашлювання»
хо́рка́вий
«хрипкий»
хо́ркало
«тс.»
хоркота́вий
«гаркавий»
хоркота́ти
«гаркавити»
хоркотли́вий
«тс.»
хорчи́вий
«гидкий, бридкий»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хо́ркаць | білоруська |
| хъ́ркам «хропти; хрипіти; харкати» | болгарська |
| 'рка «хропти» | македонська |
| charchaś | нижньолужицька |
| charchnuś | нижньолужицька |
| charkać «харкати» | польська |
| charczeć «харкати» | польська |
| *х | праслов’янська |
| хо́ркать | російська |
| хр́кати | сербохорватська |
| hŕkat' «хропти; хрипіти» | словацька |
| chrčat' «хропти; хрипіти» | словацька |
| hŕkati «хропти, кашляти» | словенська |
| хракати | старослов’янська |
| хра́кати | українська |
| chrkati «кашляти» | чеська |
| chrčeti «кашляти» | чеська |
| hrkotati «кашляти» | чеська |
| hrčeti «кашляти» | чеська |
| вигук | ? |
деренькота́ти
звуконаслідувальні утворення, пор. вигуки [дрень], ч. слц. drnk, болг. дрън;
р. тре́нькать, ч. drnkotati, drnkati, drnčeti, слц. drnkať, drnčať, болг. дръ́нкам, м. дрнка, схв. дрнкати, слн. dréncati;
Фонетичні та словотвірні варіанти
деренча́ло
деренча́ти
деренча́тий
деренчли́вий
деренькоті́ти
дереньку́чий
дзеренча́ти
дренча́ти
дре́нькати
дре́нькіт
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дрън | болгарська |
| дръ́нкам | болгарська |
| дрнка | македонська |
| тре́нькать | російська |
| дрнкати | сербохорватська |
| drnk | словацька |
| drnkať | словацька |
| drnčať | словацька |
| dréncati | словенська |
| drnk | чеська |
| drnkotati | чеська |
| drnkati | чеська |
| drnčeti | чеська |
| вигуки | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України