ВЕЮ — ЕТИМОЛОГІЯ
ві́яти
псл. vějati: – споріднене з лит. vejas «вітер», лтс. vējš «тс.», дінд. vayati «дме», vati «віє», ав. vāiti «віє», гот. waian «віяти», двн. wājan, wāhen, ΗΒΗ. wehen, дангл. wawan «тс.», гр. ἄημι «вію» (з давнішого ἄϜημι), хет. ḫuuant- «вітер»;
р. ве́ять, бр. ве́яць, др. вѣяти, п. wiać, ч. váti (з *vějati), слц. viať, болг. вея, м. вее, схв. вȕjamu, слн. véti, véjati (žito), стсл. вѣгати;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вивія́си
«викрутаси»
відві́йки
ві́йва
«прапор»
ві́йка
«віялка; лопата для провіювання зерна»
ві́я
«лопата для провіювання зерна»
ві́ялиця
«хуртовина»
ві́я́лка
ві́яло
ві́яльник
ві́яний
ві́янь
«хуртовина»
ві́ятися
ві́яч
«той, що віє зерно»
заві́й
заві́йна
«хуртовина»
заві́йний
заві́йниця
завія́
«тс.»
завіякуватий
«який любить гуляти»
засповіва́ти
«навіяти»
(перен.)
неві́янка
«невіяне зерно, вид рослини»
по́вів
повійниця
«повія»
пові́я
пові́яло
«віяло»
про́ві́в
«продув»
розві́йний
«який розноситься вітром»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vāiti «віє» | авестійська |
| ве́яць | білоруська |
| вея | болгарська |
| waian «віяти» | готська |
| ἄημι «вію» (з давнішого ἄϜημι) | грецька |
| wawan «тс.» | давньоанглійська |
| wājan | давньоверхньонімецька |
| vayati «дме» | давньоіндійська |
| вѣяти | давньоруська |
| vējš «тс.» | латиська |
| vejas «вітер» | литовська |
| вее | македонська |
| wiać | польська |
| vějati: | праслов’янська |
| ве́ять | російська |
| вȕjamu | сербохорватська |
| viať | словацька |
| véti (žito) | словенська |
| véjati (žito) | словенська |
| вѣгати | старослов’янська |
| ḫuuant- «вітер» | хетська |
| váti (з *vějati) | чеська |
| vati «віє» | ? |
| wāhen | ? |
| wehen | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України