ВЕТХОГО — ЕТИМОЛОГІЯ

дехто припускає іє. *uet- «рік» (Преобр. І 81);

іє. *uetus-, *uetuso, «старий» (Persson IF 26, 63) або іє. *uetuksos (Būga RR I 334–335; Эндзелин СБЭ 52);

споріднене з лит. vetušas «старий», лтс. vecais «тс.», гот. withrus «однорічне ягня», лат. vetus «старий», гр. Fἔĩoς «рік», дінд. vatsará «тс.», vatsáḥ «однорічний» (про тварину), алб. vjet «рік», хет. uitt- «тс.»;

псл. ѵеtъхъ ‹*vetŭs-;

р. Ве́тхий, др. ветъхъ, п. wiotchy, ч. слц. vetchý, вл. wjetki, нл. wjatki, болг. Ве́тъх, вехът, м. вет, ветов, схв. вȅтах, вȅт, стсл. ветъхъ;

запозичення з румунської мови;

рум. vătúi «молодий козел, баран», vătúie «однорічна коза до часу окоту» походить від нлат. *vituleus, *vitulea, джерелом яких є лат. vitulus «теля; молода тварина», пов’язане з vetus «старий», спорідненим з герм. *weþru «однорічна тварина», алб. vitš «теля», псл. vetъxъ, укр. ве́тхий;

п. wetula «молода самиця козулі», ч. [vetul’a] «коза-ялівка»;

можливо, прийшло через посередництво російської і, далі, французької мов (фр. vétéran «тс.»);

лат. veterānus «випробуваний, досвідчений (у Давньому Римі – воїн, що прослужив 16–25 років)», походить від vetus «старий», спорідненого з псл. vetъxъ, укр. ве́тхий;

запозичення з латинської мови;

р. болг. ветера́н., бр. ветэра́н, п. вл. нл. weteran, ч. слц. слн. veterán, м. ветеран, схв. ветèрāн;

похідне утворення від основи дієслова vędnǫti «в’янути», споріднене з ву́ди́ти «коптити, в’ялити», псл. *vǫditi;

зближення р. ветчина́ з ве́тхий «старий» на підставі паралельного вживання в давніших пам’ятках форм ветчины (ветшины] і свѣжины (Фасмер І 307) залишається непереконливим;

р. ветчина́;

давнє запозичення з церковнослов’янської мови;

р.-цсл. исполать виводиться від исполаити, яке фонетично відтворює словосполучення гр. εἰς πολλὰ ἔτη «на многая літа», що складається з прийменника εἰς (‹*ἐνς) «на, в, до; для, з; через; по, стосовно; протягом», очевидно, утвореного поєднанням прислівника ἐν «на, в; серед, між; перед; по», з яким споріднені псл. vъ(n)- (‹*ъn), укр. в, з формантом -σ за зразком ἐξ «з, від; протягом; після, за», прикметника πολύς (с. р. мн. πολλά) «численний» та іменника ἔτος (мн. ἔτη) «рік», пов’язаного з Ƒἔτος «тс.», спорідненим з псл. vetъxъ (‹*vetŭs-), укр. ве́тхий «старий»;

р. (заст.) испола́ть (виг.) «слава, хвала» (уживається в окличному звертанні), [спола́ть] (присл.) «честь і слава; на славу, відмінно; (рідк.) спасибі», болг. спола́й, (спола́ити) «здоров був; спасибі», м. сполаj «спасибі»;