ВЕСТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ве́сти́
іє. *uedh/uodh- «водити»;
споріднене з лит. vèsti «вести; одружуватися», vedỹs «наречений», vadžióti «водити», лтс. vadât «водити», vadît «проводити», прус. vedduns «ведений», дірл. fedid «веде, йде, несе», ав. vāδayeiti «веде, приводить», дінд. vadhuḥ «наречена, молода дружина», ав. vaδū- «тс.», кімр. arveddu «вести, приводити», хет. u-wate «вести»;
псл. vesti‹*vedti, voditi;
р. вести́, води́ть, бр. ве́сці, вадзі́ць, др. вести, водити, п. wieść, wodzić, ч. vesti, voditi, слц. viesť, vodiť, вл. wjesć, нл. wjasć, болг. во́дя, заст. веда́, м. веде, схв. вòдати, вòдити, слн. vésti, voditi, стсл. вести, водити;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ве́сти́ся
«здійснюватися; існувати; плодитися; щастити»
вза́від
«щодуху»
ви́веденець
«селянин, переселений на іншу землю»
(заст.)
ви́від
ви́відець
«крива лінія вздовж крисів миски»
ви́водка
ви́водок
відві́д
відво́дини
«обід молодих, свекра й свекрухи у тестя й тещі в кінці весілля»
відво́дич
«тягач; відвідний пристрій»
відво́дка
відво́дник
«комонник, Succisa»
(бот.)
відводо́к
«штучно створений рій; відсадок»
води́ло
«чепіги»
води́ти
воді́й
вожа́й
«вожак, провідник»
вожа́к
вожа́тий
во́живо
«приведення (людини куди-небудь)»
дово́дити
(у т. ч. «наводити докази»)
дово́дитися
дово́дка
заведе́нція
«звичай»
завиді́я
«причепа, скандаліст»
завидія́ка
«тс.»
за́від
«початок, привід; звук плачу; звичаї; те, що водиться; домашнє свято; рід, походження»
завідний
«обманливий, ненадійний»
завідня́
«колода для повертання вітряка»
завідськи́й
«заводський; породистий»
заві́дця
«заводій»
заві́дчик
«тс.»
заво́д
за́водень
«заводій»
за́води
«завивання; голосіння»
заводи́ло
«ініціатор»
заво́дина
«створіння, істота»
заво́дини
заво́дити
(у т. ч. «голосити, плакати»)
заво́дище
«місце, де був завод»
заводі́й
«призвідник»
заводія́ка
заво́дник
за́во́дня
«клопітлива справа»
заводськи́й
«тс.»
заво́дця
«тс.»
заво́дчик
запрова́джувати
запро́вод
«уведення, організація»
зведени́ця
«покритка»
зведе́нник
«звідник, посередник»
зве́дення
зведеню́к
«одне із зведених дітей»
зведеня́
«тс.»
зведеня́та
звід
«кодекс; дугоподібне перекриття; колодязний журавель; [знищення, руйнування, обман; пристрій для лову лисиць, вовків тощо; підмурок, на якому стоїть піч, груба Дз]»
звідни́й
зві́дни́к
звідникува́ти
звідни́цтво
зві́дниця
«дурисвітка»
звідня́
«очна ставка; омана, ошуканство»
зво́ди
«плітки; очна ставка»
зво́дини
«каркас дерев’яної будівлі; очна ставка»
зво́дник
«звідник»
зво́дниця
«посередниця, сваха; [дурисвітка, ошуканка Ba]»
зво́дні
«брехні, поговір»
зво́дня
«посередництво; плітка»
ізво́дниця
«звідниця»
навза́води
«щодуху»
наво́дити
наво́дка
наво́дчик
о́бві́д
о́бві́дка
обві́дни́к
обводи́стий
«колоподібний»
обводі́вки
«вид плоских молюсків, дискофор, Craspidota»
(зоол.)
обзаведе́нція
«хатнє господарство»
обзаведі́нка
«обладнання, обстановка»
одво́д
«оборона, захист»
перевід
перевідни́й
перево́д
«перевід; [кінний привід коло молотарки, січкарні, олійниці і под. Me]»
переводжа́ти
«обдурювати»
пове́сти́ся
(у т. ч. «подружити»)
по́від
пові́ддя
повіде́ць
повідки́
«поводи»
повода́р
повода́тор
поводи́
поводи́р
пово́дити
«злегка рухати; (себе) поводитися»
приві́д
«приведення»
при́від
«причина, нагода»
приві́дець
приві́дця
при́вод
приво́дка
приводни́й
прова́дити
провід
провідни́й
про́відний
прові́дни́к
провіднико́вий
провідни́цький
провідни́ця
прові́дність
провода́mop
«провідник»
провода́р
проводжа́йка
«провідниця»
проводжа́ти
проводжа́тий
про́води́
прово́дини
проводи́р
проводи́рити
проводи́рка
проводи́тель
«провідник»
прово́дити
прово́дка
проводни́к
«лежак у димоході»
проводни́чий
«кондуктор, провідник»
прово́дничка
прово́дця
«провідник»
прозво́дник
«спокусник, звідник»
розведе́нниця
«жінка, що розлучилася з чоловіком»
ро́зві́д
ро́звідка
«розведення»
розві́дни́й
розвідни́ця
(=розведенниця)
розвідня́к
«чоловік, що розлучився з жінкою»
ро́звідь
«розбещеність, розпуста»
ро́зводень
«гульвіса»
розво́дець
«розподільник»
розво́ди
розво́дити
«розлучати, рознімати»
розво́дка
розводя́щий
уві́д
увідни́й
уво́д
«вступ»
уво́дини
(церк.)
уза́води
«щодуху»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vāδayeiti «веде, приводить» | авестійська |
| vaδū- «тс.» | авестійська |
| ве́сці | білоруська |
| во́дя | болгарська |
| wjesć | верхньолужицька |
| vadhuḥ «наречена, молода дружина» | давньоіндійська |
| fedid «веде, йде, несе» | давньоірландська |
| вести | давньоруська |
| *uedh/uodh- «водити» | індоєвропейська |
| arveddu «вести, приводити» | кімрська |
| vadât «водити» | латиська |
| vèsti «вести; одружуватися» | литовська |
| веде | македонська |
| wjasć | нижньолужицька |
| wieść | польська |
| wodzić | польська |
| vesti‹*vedti | праслов’янська |
| vedduns «ведений» | прусська |
| вести́ | російська |
| вòдати | сербохорватська |
| viesť | словацька |
| vodiť | словацька |
| vésti | словенська |
| voditi | словенська |
| вести | старослов’янська |
| води́ть | українська |
| вадзі́ць | українська |
| водити | українська |
| вòдити | українська |
| водити | українська |
| u-wate «вести» | хетська |
| vesti | чеська |
| voditi | чеська |
| vedỹs «наречений» | ? |
| vadžióti «водити» | ? |
| vadît «проводити» | ? |
| voditi | ? |
| веда́ | ? |
ва́дки́й «охочий, схильний, жадібний, похітливий»
псл. vaditi «вабити, звати»;
загальноприйнятої етимології не має;
пов’язується з вести́, псл. vedǫ, *vediti, voditi (Варбот Этимология 1963, 213–216; Skok III 558; Vaillant RÉSl 22, 28; Trautmann 337) або з лит. vadìnti «називати; кликати, запрошувати», дінд. vádati «говорить, каже, повідомляє» (Brückner 596; Fraenkel 1177–1178);
зіставлення з дінд. svadha «звичка», гр. ἔϑος «звичай», лат. sodālis (‹*suedhālis) (Преобр. І 62–63; Горяев 38), з гр. ὠϑέω «штовхаю» (БЕР І 111), як і ототожнення з ва́дити «шкодити» (Фасмер І265–266), недостатньо обгрунтовані;
р. [ва́дить] «вабити; звати; привчати, приручати», бр. [ва́дзіць] «кортіти», п. [uwadzić się] «вплутатися, заплутатися», болг. ва́дя «виймаю, дістаю», м. вади «виймає, дістає», схв. вȁдити «виймати, добувати», слн. váda «приманка, наживка», naváditi «привчити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ваджува́тися
«в’язнути»
відва́дити
«відбити охоту ходити куди-небудь; [відрадити, відвернути Ж]»
дова́дити
«привчити»
пова́дитися
«унадитися»
пова́дка
«звичка»
прива́дити
«прив’язати, привісити»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ва́дзіць «кортіти» | білоруська |
| ва́дя «виймаю, дістаю» | болгарська |
| ἔϑος «звичай» | грецька |
| ὠϑέω «штовхаю» | грецька |
| vádati «говорить, каже, повідомляє» | давньоіндійська |
| svadha «звичка» | давньоіндійська |
| sodālis (‹*s$uedhālis)(Преобр. І 62--63; Горяев 38) | латинська |
| vadìnti «називати; кликати, запрошувати» | литовська |
| вади «виймає, дістає» | македонська |
| uwadzić się «вплутатися, заплутатися» | польська |
| vaditi «вабити, звати» | праслов’янська |
| vedǫ | праслов’янська |
| ва́дить «вабити; звати; привчати, приручати» | російська |
| вȁдити «виймати, добувати» | сербохорватська |
| váda «приманка, наживка»«привчити» | словенська |
| naváditi «приманка, наживка»«привчити» | словенська |
| вести́ | ? |
| *vediti | ? |
| voditi | ? |
| ва́дити «шкодити» | ? |
ве́зти́
споріднене з лит. vèžti «везти», лтс. vezums «віз, вантаж», двн. wegan, wekan «рухатися», wāga «вага», нвн. Weg «дорога», гот. gawigan «трясти, рухати», лат. veho «везу», гр. ὄχος «віз», алб. vjeth «краду», сперс. vadžitan, vazītan «їхати, втікати», ав. vazaiti «везе, їде», дінд. váhati «везе»;
псл. vezti, voziti;
іє. *uegh«рухати, тягнути, їхати»;
р. везти́, бр. ве́зці, др. везти, п. wieźć, ч. vézti, слц. viezt′, вл. wjezć, нл. wjazć, болг. веза́, м. вози, схв. вòзити, слн. vésti, стсл. везѫ, вести;
Фонетичні та словотвірні варіанти
везі́ння
везу́чий
«який добре везе; якому щастить»
везу́чість
ви́віз
ви́возець
«той, що вивозить що-небудь»
вивозни́й
(у виразі вивозні воли «пара сильних волів»)
ві́дві́з
віз
візни́й
«візник»
візни́к
візни́ка
візникува́ти
візни́цтво
візни́ця
візни́чий
воза́рня
«приміщення для возів»
вози́ти
вози́тися
«довго, безрезультатно займатися»
возі́вня
возі́й
возі́льник
во́зний
(іст.)
возни́ця
возове́
«вид податку»
возови́й
«їздовий»
возови́к
возови́ця
«період звезення скошеного хліба»
возовня
возувень
«дно воза»
во́зчик
во́зькатися
«тс.»
возя́рка
«тс.»
до́ві́з
за́ві́з
заві́зкувато
«тс.»
заві́зни́к
заві́зно
«багато навезено»
(у млині)
заво́жений
«брудний»
завози́ти
«забруднити»
запрові́зне
«плата за проїзд»
зве́зти
«вдарити»
зво́жай
«возовиця»
звози́ти
«тс.»
на́віз
«гній; великий привіз»
навоза́йка
«не повністю навантажений віз»
наво́зний
«гнойовий»
наво́зник
обві́з
переві́з
перевізне́
«гроші за проїзд»
перевізни́й
(у т. ч. «транспортабельний»)
переві́зни́к
переві́зчик
перево́за
«переправа»
перево́зець
«перевізник»
перево́зини
«перевезення, переселення»
перевозо́вий
«транзитний»
по́віз
«екіпаж»
(заст.)
пово́з
«обов’язок їхати чи везти»
пово́зка
«візок»
пово́зне
«мито з воза»
пово́зник
«візник»
повозо́вий
«упряжний»
(кінь)] Ж
при́ві́з
приво́зни́й
привозо́вий
уве́зення
уві́з
«імпорт»
у́віз
«глибокий хід, балка, вузький прохід»
узві́з
«підйом»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vazaiti «везе, їде» | авестійська |
| vjeth «краду» | албанська |
| ве́зці | білоруська |
| веза́ | болгарська |
| wjezć | верхньолужицька |
| gawigan «трясти, рухати» | готська |
| ὄχος «віз» | грецька |
| wegan | давньоверхньонімецька |
| váhati «везе» | давньоіндійська |
| везти | давньоруська |
| *uegh «рухати, тягнути, їхати» | індоєвропейська |
| veho «везу» | латинська |
| vezums «віз, вантаж» | латиська |
| vèžti «везти» | литовська |
| вози | македонська |
| wjazć | нижньолужицька |
| Weg «дорога» | нововерхньонімецька |
| wieźć | польська |
| vezti | праслов’янська |
| везти́ | російська |
| вòзити | сербохорватська |
| vadžitan | середньоперська |
| viezt′ | словацька |
| vésti | словенська |
| везѫ | старослов’янська |
| вести | українська |
| vézti | чеська |
| wekan «рухатися» | ? |
| wāga «вага» | ? |
| vazītan «їхати, втікати» | ? |
| voziti | ? |
ві́дати
семантичний перехід від «бачити» до «знати» цілком натуральний, але вже в індоєвропейській прамові дієслово, очевидно, розпалося на два – одно із значенням «бачити» (псл. viděti, лат. videre «бачити»), а друге із значенням «знати» (псл. věděti);
іє. *uoid-, *ueid-, *uid- «бачити, знати»;
псл. věděti «знати»;
споріднене з прус. waidimai «знаємо», дінд. vḗda «знаю», гр. (F)oἰδα, гот. wait, нвн. (ich) weiß «тс.»;
р. ве́дать, бр. ве́даць, др. вѣдѣти, вѣдати, вѣсти, вѣмь, п. wiedzieć, ч. věděti, слц. vedeť, вл. wědźeć, нл. wěźeś, болг. вестя́ «повідомляти», м. вести, схв. вéстити «тс.», слн. védeti «знати», стсл. вѣдѣти, вѣмь;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бе́звісти
бе́звість
виві́дач
«той, хто вивідує; розвідник, шпигун»
ви́відка
«розвідка»
ви́відник
«шпигун»
ви́відниця
ві́да
«звістка, повідомлення»
відві́дати
відві́дач
відві́дини
відві́дувач
ві́дом
(у виразах без відома, до ві́дома, нема ві́дома)
відо́мий
ві́домство
відомця
«свідок»
ві́домчий
відповіда́льний
відповіда́ти
відповіда́ч
відпові́дний
відпові́дник
ві́дповідь
відпові́сти́
ві́жливий
«обізнаний, знаючий»
ві́сник
ві́стка
вістови́к
вість
дові́датися
до́відка
дозві́датися
доповіда́ти
допові́да́ч
доповідне́
доповідни́й
до́повідь
доповісти́
до́свід
досві́дити
«досвідчити»
до́свідний
досві́дчити
досві́дчитися
за́від
«завідування»
заві́домити
«повідомити»
завідомля́ти
заві́дувати
заві́дувач
за́відця
«завідувач»
заповіща́ти
«сповіщати»
зві́ди
«розвідини»
зві́дини
«тс.»
зві́до́млення
зві́дувати
звіду́н
«розвідник, шпигун»
звіжа́лий
«досвідчений»
зві́жити
«узнати, пізнати»
зві́сний
звісти́тель
зві́стка
зві́стувати
звісту́н
звість
звісь
звіща́ти
зневі́жити
«одурити»
міжві́домчий
на́від
«відвідини»
наві́дати
наві́датися
наві́дач
«відвідувач»
навіджа́ти
наві́дини
«відвідини»
на́ві́дка
«відвідання»
навіжки́
(у виразі дати н. «дати знати»)
навіща́ти
неві́да
«незнання»
не́відь
«невідомо»
неві́жа
«тс.»
неві́жий
«незнаючий»
недовідо́мий
«невідомий»
обві́стка
обвіща́ти
одві́дини
о́двідь
«відвідини»
одвісти́ти
«віддати звістку, відповідь»
одвість
«вістка, депеша»
одпові́ддя
«відплата; захист»
оповіда́нка
оповіда́ння
оповіда́ти
опові́да́ч
оповіда́чка
опові́дка
о́повідь
опові́сник
опові́стка
о́повість
переві́дати
передвіща́ти
пові́дати
повідо́мити
повідо́млення
повідомля́ти
пові́стка
по́вість
повістя́р
подсві́дчення
по́свідка
посві́дник
посві́дчувач
«свідок»
при́звістка
припові́дка
припові́стка
при́повість
присвідча́ти
провіда́ти
про́віди
«розвідини»
прові́дини
про́відки
«тс.»
прові́сний
прові́сник
про́вістка
про́вість
провіща́ти
пропові́дник
пропові́дництво
пропові́дничий
пропові́дувати
про́повідь
розві́дати
розві́дач
«розвідник»
ро́звіди
розві́дини
ро́звідка
розві́дний
розві́дник
розві́дувальний
розві́дувач
розві́дчий
розповіда́ти
розповіда́ч
розповіда́чка
розпові́дка
ро́зповідь
сві́да
«знання»
сві́дка
свідкува́ти
сві́док
сві́дом
(у виразі до сві́дома «до відома» Ж)
свідо́мий
свідо́мість
свідува́ти
«знати Ж; оглядати хворого (про лікаря)»
свіду́чий
«свідомий»
сві́дчий
«свідок»
сві́дчик
«тс.»
сві́дчити
сві́дчиця
со́вість
сповіда́льник
сповіда́льниця
сповіда́льня
сповіда́ти
сповіда́ч
спові́дник
спо́відь
сповіща́ти
спові́щення
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ве́даць | білоруська |
| вестя́ «повідомляти» | болгарська |
| wědźeć | верхньолужицька |
| wait | готська |
| vḗda «знаю» | давньоіндійська |
| вѣдѣти | давньоруська |
| *uoid- | індоєвропейська |
| вести | македонська |
| wěźeś | нижньолужицька |
| weiß «тс.» (ich) | нововерхньонімецька |
| wiedzieć | польська |
| věděti «знати» | праслов’янська |
| waidimai «знаємо» | прусська |
| ве́дать | російська |
| вéстити «тс.» | сербохорватська |
| vedeť | словацька |
| védeti «знати» | словенська |
| вѣдѣти | старослов’янська |
| вѣдати | українська |
| вѣсти | українська |
| вѣмь | українська |
| вѣмь | українська |
| věděti | чеська |
| від «бачити» | ? |
| до «знати» | ? |
| значенням «бачити» (псл. viděti, лат. videre «бачити») | ? |
| значенням «знати» (псл. věděti) | ? |
| *ueid- | ? |
| *uid- «бачити, знати» | ? |
ві́но «придане, посаг» (заст.)
менш обґрунтовано зіставлялося (Pedersen IF 5, 67; Walde–Hofm. II 753– 754; Булич ЖМНП 1895, липень 254; Трубачев Терм. родства 144) з гр. ἔδνον, ἔεδvov «придане», двн. widomo «ціна», widemo, дангл. weotuma, wituma «тс.» і з гніздом веду́, вести́;
іє. *uesno- «купувати»;
псл. věno «плата за жінку, придане, посаг»;
очевидно, споріднене з лат. vēnum «продаж», vēndo «продаю» (‹vēnum dō), гр. ὠνος «ціна» (‹*vōsnos), дінд. vasnáḥ «ціна», vasnám «плата», вірм. gin «тс.», хет. uššaniia- «продавати», пор. was«купувати»;
р. заст. ве́но «придане, посаг, плата за наречену», бр. ст. ве́на, др. вѣно, вено «плата за наречену, придане, яке дарував молодий», п. wiano «придане, посаг», ч. věno, слц. veno, вл. wěno «тс.», стсл. вѣно «тс.; подарунок для молодої»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
віни́ти
«наділяти посагом»
ві́нний
віно́вний
вінува́ти
«давати, готувати посаг»
звінува́тися
«позбавитися посагу»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ве́на | білоруська |
| wěno «тс.» | верхньолужицька |
| gin «тс.» | вірменська |
| ἔδνον | грецька |
| ὠνος «ціна» (‹*vōsnos) | грецька |
| weotuma | давньоанглійська |
| widomo «ціна» | давньоверхньонімецька |
| vasnáḥ «ціна» | давньоіндійська |
| вѣно | давньоруська |
| *uesno- «купувати» | індоєвропейська |
| vēnum «продаж» | латинська |
| wiano «придане, посаг» | польська |
| věno «плата за жінку, придане, посаг» | праслов’янська |
| ве́но «придане, посаг, плата за наречену» | російська |
| veno | словацька |
| вѣно «тс.; подарунок для молодої» | старослов’янська |
| вено «плата за наречену, придане, яке дарував молодий» | українська |
| uššaniia- «продавати» | хетська |
| věno | чеська |
| ἔεδvov «придане» | ? |
| widemo | ? |
| веду́ | ? |
| вести́ | ? |
| vēndo «продаю» (‹vēnum dō) | ? |
| vasnám «плата» | ? |
| was «купувати» | ? |
| ве́но «придане, посаг, плата за наречену» | ? |
| ве́на | ? |
гарве́да «лайка, сварка, суперечка»
неясне;
можливо, утворене від основ іменника *гаръ «данина; взяття в рабство» і дієслова вести (веду);
в такому разі первісне могло означати «забирання чи провадження (варягами) челяді в рабство»;
п. harwa «крик, галас» (від укр.?);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| harwa «крик, галас» (від укр.?) | польська |
| гаръ «данина; взяття в рабство» | ? |
| вести (веду) | ? |
| означати «забирання чи провадження (варягами) челяді в рабство» | ? |
вест
через посередництво російської мови запозичено з голландської або німецької;
гол. west «захід, західний», н. West «захід, західний вітер» споріднене з свн. wësten «захід», двн. wëstan, дфриз. снідерл. дангл. англ. west, дісл. vestr «тс.», дінд. aváḥ «униз; спадний, низхідний»;
р. бр. болг. м. схв. вест;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| west | англійська |
| вест | білоруська |
| вест | болгарська |
| west «захід, західний» | голландська |
| west | давньоанглійська |
| wëstan | давньоверхньонімецька |
| aváḥ «униз; спадний, низхідний» | давньоіндійська |
| vestr «тс.» | давньоісландська |
| west | давньофризька |
| вест | македонська |
| West «захід, західний вітер» | німецька |
| вест | сербохорватська |
| wësten «захід» | середньоверхньнімецька |
| west | середньонідерландська |
| вест | ? |
вів (наслідування котячого крику або плачу кволої дитини)
звуконаслідувальне утворення;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ві́вкати
«надокучливо чи слабо нявчати Me; кричати, плакати Ж»
ві́вкоти
«нявчання, крик»
велі́ти
псл. velěti;
споріднене з лит. vélti «бажати, дозволяти», гот. wiljan «хотіти», нвн. wollen, днн. williun «тс.», лат. vēlo «хочу», гр. ἔλδομαι «тс.», ав. vərənto «вибирає собі», дінд. vṛṇati (vṛṇῑtḗ) «тс.» від var- «вибирати, віддавати перевагу»;
іє *uel-/ul- «хотіти»;
р. веле́ть, др. велѣти, п. wielić, ч. veleti «командувати», слц. veliť «тс.», болг. [ве́ля] «кажу, говорю», м. вели, схв. вèлӣм «тс.», слн. veléti, стсл. велѣти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вели́тель
велі́ння
повели́тель
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vərənto «вибирає собі» | авестійська |
| ве́ля «кажу, говорю» | болгарська |
| wiljan «хотіти» | готська |
| ἔλδομαι «тс.» | грецька |
| vṛṇati «тс.» (vṛṇῑtḗ) | давньоіндійська |
| williun «тс.» | давньонижньонімецька |
| велѣти | давньоруська |
| vēlo «хочу» | латинська |
| vélti «бажати, дозволяти» | литовська |
| вели | македонська |
| wollen | нововерхньонімецька |
| wielić | польська |
| velěti | праслов’янська |
| веле́ть | російська |
| вèлӣм «тс.» | сербохорватська |
| veliť «тс.» | словацька |
| veléti | словенська |
| велѣти | старослов’янська |
| veleti «командувати» | чеська |
| var- «вибирати, віддавати перевагу» | ? |
| *uel-/ul- «хотіти» | ? |
сва́дьба́ «весілля»
псл. svatьba, похідне від svatъ «сватання»;
зближення з веду́, води́ти (Желтов ФЗ 1876/1, 20) неприйнятне;
р. сва́дьба, бр. [сва́дзьба], др. сватьба, п. swadźba, swaćba, ч. svatba, [svajba], слц. svadba, нл. swajźba, болг. сва́тба, м. свадба, схв. сва̏дба, слн. svàtba, стсл. сватьба;
Фонетичні та словотвірні варіанти
свадьби́
«сватання»
сва́дьбини
свадьби́чка
«наречена, молода»
свадьбува́ти
свадьбя́ний
сва́йба́
«весілля»
сва́льба
«тс.»
сва́льбини
«тс.»
сва́тба
«весілля»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| сва́дзьба | білоруська |
| сва́тба | болгарська |
| сватьба | давньоруська |
| свадба | македонська |
| swajźba | нижньолужицька |
| swadźba | польська |
| swaćba | польська |
| svatьba | праслов’янська |
| svatъ «сватання» | праслов’янська |
| сва́дьба | російська |
| сва̏дба | сербохорватська |
| svadba | словацька |
| svátba | словенська |
| сватьба | старослов’янська |
| веду́ | українська |
| води́ти | українська |
| svatba | чеська |
| svajba | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України