ВЕРЕНИЦА — ЕТИМОЛОГІЯ
ве́ре́м'я «погода, добра погода»
псл. *vermę ‹*vertmę, пов’язане з *vьrtĕti «вертіти, повертати», *verteno «веретено»;
споріднене з дінд. vártman «колія, дорога, жолоб»;
отже, первісно означало «обертання, чергування дня й ночі, пір року»;
порівняння з дінд. variman «розмір, об’єм» (Mikl. EW 384) і з р. верени́ца, вери́га (Zubatý AfSlPh 16, 418) непереконливе;
не має нічого спільного і з псл. *vьrěti «кипіти», у зв’язку з чим время тлумачилося як «гаряча пора» (Желтов ФЗ 1876/6, 56);
р. вре́мя «час, погода», бр. [вépeме] «час», др. веремя, п. [wrzemię] «тс.», болг. м. вре́ме «час, погода», схв. вријèме «тс.», слн. vréme «погода», стсл. врѣмѧ «час»;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
вépeме «час» | білоруська |
вре́ме «час, погода» | болгарська |
vártman «колія, дорога, жолоб» | давньоіндійська |
variman «розмір, об’єм» | давньоіндійська |
веремя | давньоруська |
вре́ме «час, погода» | македонська |
wrzemię «тс.» | польська |
*vermę | праслов’янська |
*vьrěti «кипіти» | праслов’янська |
верени́ца | російська |
вре́мя «час, погода» | російська |
вријèме «тс.» | сербохорватська |
vréme «погода» | словенська |
врѣмѧ «час» | старослов’янська |
*v «вертіти, повертати» | ? |
*verteno «веретено» | ? |
означало «обертання, чергування дня й ночі, пір року» | ? |
вери́га | ? |
время «гаряча пора» | ? |
вере́нва «ряд снопів у стозі»
іє. *uer- «в’язати»;
споріднене з лит. vérti «низати, втягувати нитку», vorà «низка, ряд, валка», лтс. vert «низати», гр. ἀείρω «зв’язую», алб. vjer «вішаю», дангл. worn «багато», wearn «натовп», ірл. foirenn «загін», дінд. vṛndám «натовп; стадо»;
псл. *verny, *verta;
р. верени́ца «низка, ряд, валка»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вере́т-тя
«тс.; ганчір’я, мотлох»
вере́та
«велика кількість, купа»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
vjer «вішаю» | албанська |
ἀείρω «зв’язую» | грецька |
worn «багато» | давньоанглійська |
vṛndám «натовп; стадо» | давньоіндійська |
*uer- «в’язати» | індоєвропейська |
foirenn «загін» | ірландська |
vert «низати» | латиська |
vérti «низати, втягувати нитку» | литовська |
*verny | праслов’янська |
верени́ца «низка, ряд, валка» | російська |
vorà «низка, ряд, валка» | ? |
wearn «натовп» | ? |
*verta | ? |
прово́рний
очевидно, запозичення з російської мови;
р. прово́рный «меткий, спритний, проворний» є похідним від [прово́р] «спритна людина», пов’язаного з [ворово́й] «меткий, спритний, проворний», утвореного за допомогою префікса про- «про-» від кореня -вор-, спорідненого з лит. varýti «гнати, рухати», лтс. vert «бігати», vere «енергія, спритність, схильність»;
менш обґрунтоване зближення (Mikl. EW 382; Trautmann 351; Štrekelj AfSlPh 28, 503) з р. верени́ца «низка», як і зіставлення (Mikkola Berühr. 105) з болг. ва́рам «ошукую», схв. ва̏рати «вводити в оману», гот. warei «обережність, обачність», дісл. vara «передчувати, перестерігати»;
бр. [право́ра] «проворний хлопчик або проворна дівчинка», п. [proworny] «порядний» (з укр. або р.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
попроворні́шати
проворкува́тий
«проворний»
проворня́ка
«проворна особа»
прово́рство
проворя́ка
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
право́ра «проворний хлопчик або проворна дівчинка» | білоруська |
ва́рам «ошукую» | болгарська |
warei «обережність, обачність» | готська |
vara «передчувати, перестерігати» | давньоісландська |
vert «бігати» | латиська |
vere «енергія, спритність, схильність» | латиська |
varýti «гнати, рухати» | литовська |
proworny «порядний» (з укр. або р.) | польська |
прово́рный «меткий, спритний, проворний» | російська |
прово́р «спритна людина» | російська |
ворово́й «меткий, спритний, проворний» | російська |
верени́ца «низка» | російська |
ва̏рати «вводити в оману» | сербохорватська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України