ВАХЛЯР — ЕТИМОЛОГІЯ
вахля́р «віяло»
запозичено через польську мову з німецької;
нвн. Facher «віяло» (давніше fechel) походить від слат. focāre «розпалювати, роздувати» (‹лат. focus «вогнище; жар, вогонь»), яке дало пізньосередньоверхньонімецьке fochen «дути» з похідним від нього ранньонововерхньонімецьким focher «знаряддя, яким роблять вітер»;
п. wachlarz «віяло», wachel «знаряддя з пір’я (шпирне крило) для роздмухування вогню; (ст. також) віяло», вл. wjechla «віяло»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вахлярува́тий
«віялоподібний»
вахляръ
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| wjechla «віяло» | верхньолужицька |
| Facher «віяло» (давніше fechel) | нововерхньонімецька |
| wachlarz «віяло»«знаряддя з пір’я (шпирне крило) для роздмухування вогню; (ст. також) віяло» | польська |
| wachel «віяло»«знаряддя з пір’я (шпирне крило) для роздмухування вогню; (ст. також) віяло» | польська |
| focāre «розпалювати, роздувати» (‹лат. focus «вогнище; жар, вогонь») | середньолатинська |
| fochen «дути» | ? |
| focher «знаряддя, яким роблять вітер» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України