ВАЛЕНТИНУ — ЕТИМОЛОГІЯ
Валенти́н
через старослов’янську і, далі, грецьку мову (гр. Βαλεντĩνος, Ουαλεντĩνος) запозичено з латинської;
лат. Valentiānus, Valentinus (чоловіче ім’я) походить від дієслова valēre «бути сильним, мати значення, коштувати», спорідненого з гот. waldan «вистачати», двн. waltan «управляти», можливо, також лит. valdýti «володіти, правити», псл. *volděti, укр. володіти;
р. болг. Валенти́н, бр. Валянці́н, п. Walenty, ч. Valentin, слц. слн. Valentín, стсл. Валеɴътиɴъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Валенти́на
Ва́лько́
Валя
Леванти́на
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Валянці́н | білоруська |
| Валенти́н | болгарська |
| waldan «вистачати» | готська |
| waltan «управляти» | давньоверхньонімецька |
| Valentiānus | латинська |
| valdýti «володіти, правити» | литовська |
| Walenty | польська |
| *volděti | праслов’янська |
| Валенти́н | російська |
| Valentín | словацька |
| Valentín | словенська |
| Валеɴътиɴъ | старослов’янська |
| володіти | українська |
| Valentin | чеська |
| valēre «бути сильним, мати значення, коштувати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України