ВАДИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

ототожнення з р. [ва́дить] «принаджувати» (Фасмер, вказ. місце), як і з дірл. air-com-fed«шкодити, заважати» (Machek ESJČ 674), необгрунтоване;

непереконливо зіставлялося з лит. vadúoti «викуповувати», лат. vas, vadis «поручитель» (Преобр. І 62);

псл. vaditi;

єдиного пояснення не має;

вважається спорідненим з лтс. vâts «рана», лит. votìs «відкрита рана», дінд. vadhati «ударяє, нищить», гр. ὠϑέω«штовхаю», гот. wunds «рана», нвн. Wúnde «тс.», іє. *uā-, *uō-, *uә- «ударяти, ранити» (Маchek ESJČS 558; Skok III 557; Zubatý St. a čl. I 2, 111–112; Walde–Pok. I 211) або з дінд. vádati «говорить, провіщає; свариться за», vādaḥ «вислів, суперечка», гр. αύδάω «кричу, говорю», двн. farwâƷon «проклинати, спростовувати» (Фасмер І 265–266; Потебня РФВ V 251; БЕР І 112; Frisk I 184);

р. [ва́дить] «зводити наклеп; зволікати час», бр. ва́дзіць «шкодити», др. вадити «звинувачувати», п. wadzić «сварити; перешкоджати», ч. vaditi «заважати», слц. vadiť, вл. wadźić, нл. waźiś «тс.», болг. [ва́дя] «зводжу наклеп», схв. [vaditi] «перешкоджати», стсл. вадити «скаржитись на кого, звинувачувати, зводити наклеп»;

загальноприйнятої етимології не має;

псл. vaditi «вабити, звати»;

пов’язується з вести́, псл. vedǫ, *vediti, voditi (Варбот Этимология 1963, 213–216; Skok III 558; Vaillant RÉSl 22, 28; Trautmann 337) або з лит. vadìnti «називати; кликати, запрошувати», дінд. vádati «говорить, каже, повідомляє» (Brückner 596; Fraenkel 1177–1178);

зіставлення з дінд. svadha «звичка», гр. ἔϑος «звичай», лат. sodālis (‹*suedhālis) (Преобр. І 62–63; Горяев 38), з гр. ὠϑέω «штовхаю» (БЕР І 111), як і ототожнення з ва́дити «шкодити» (Фасмер І265–266), недостатньо обгрунтовані;

р. [ва́дить] «вабити; звати; привчати, приручати», бр. [ва́дзіць] «кортіти», п. [uwadzić się] «вплутатися, заплутатися», болг. ва́дя «виймаю, дістаю», м. вади «виймає, дістає», схв. вȁдити «виймати, добувати», слн. váda «приманка, наживка», naváditi «привчити»;

пов’язане з ва́дити «шкодити, наговорювати» (див.);

псл. ovadъ ‹ *obvadъ;

споріднене з лит. úodas «комар», лтс. uôds «тс.», гр.ὠϑέω «штовхаю», ἔνοσις «струс», дінд. vadhati, vadhayati «б’є, вражає», ав. vadāya- «відштовхувати», які, можливо, перебувають у зв’язку з укр. ва́дити (Matze-nauer LF 11, 334; Zubatý AfSlPh 16, 407; Mühl.–Endz. IV 413);

існує припущення про походження слов’янських слів з *ōd-/*ēd- «їсти» (Schulze KZ 43, 41) або з складного слова *ov-ōdos «той, хто їсть вівцю», утвореного з основи іменника ovis «вівця» і форми *ōdos від основи *ēd-/*ōd- «їсти» (Трубачев Назв. дом. жив. 71);

необґрунтованою є гіпотеза (Machek ESJČ 423) про спорідненість з лат. tabānus «овід»;

р. [ова́д], бр. [ава́д], авадзе́нь «тс.», п. owad «комаха, гнус», [howad] «тс.», ч. ovа́d «овід», [hovad, hovа́d, hovado], слц. ovad, болг. [о́вад], схв. о̏ба̄д, о̏ва̄д, слн. obа́d «тс.»;

здебільшого виводиться за Соболевським від др. *вадити «сперечатися» або «приручати» чи як результат скорочення від Владимиръ;

не зовсім ясне;

р. Вадим, бр. Вадзі́м, др. Вадимъ, болг. Вади́м (з рос.);

запозичення з угорської мови;

уг. vagy «або; приблизно» загальноприйнятої етимології не має;

пояснюється по-різному на ґрунті угорської мови;