БУЧА — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з румунської мови;

пор. Аром. búčĭcu, -ca «баран з червоними плямами кругом очей, білий з червоними щоками», можливо, пов’язане з рум. bucă «щока», що походить від лат. bucca «тс.»;

очевидно, похідне від псл. buk-, buč- «ревти, шуміти»;

р. [бук] «ковбаня під млиновим колесом», [бу́калище, бу́чало, бу́чило] «тс.; прірва; вир; глибока яма з водою», [бу́ча] «бистрина; глибінь у річці», бр. [бук, бу́ка] «тс.», болг. [бу́ка] «жолоб (млиновий)», м. бука «тс.; [шум, галас]», бучало «водоспад», схв. бук «тс., вир, бурління»;

псл. buk- (buč-) «ричати, ревіти, гудіти, дзижчати», яке зводиться до іє. *bouk-, що є похідним від звуконаслідувального кореня *bu(*beu-,*bou, *bhū-, *bheu-);

споріднене з лит. baũkti «ревіти», bũkauti «тс.», лтс. bũkšêt «глухо гудіти», кімр. bugad (*boukato-) «ревіння», дінд. búkkāraḥ «ревіння лева», búkkati «гавкає», гр. βύκτης «той, що виє», βυκάνη «труба»;

інший ступінь чергування голосного, можливо, представлений у псл. bykъ, укр. бик;

виведення ч. bukati безпосередньо з вигуку bu (Holub– Lyer 107) сумнівне;

р. [бу́кать] «бухати, глухо звучати, хлопати», [бу́ча́ть] «плакати; ревіти, мукати; гудіти», бр. бу́ча «буча», др. бучати «ревіти, мукати», бучити «тс.», букъ «шум», п. buczeć «гудіти, дзижчати; ревіти», buczny (заст.) «сильний, пишний, бучний», ч. bukati «ухати, кричати (про птаха)», bučeti «ревіти, мукати», слц. búkať, bučať, вл. bučeć «тс.», болг. буча́ «гуджу, шумлю, звучу», м. бучи «реве, шумить, гуркоче, гуде», схв. бу́кати «ревіти, мукати; шуміти», бу́чати «шуміти, гудіти, гриміти», бучан «шумний, бурний», слн. búkati «мукати, ревіти, рохкати», bučáti «гриміти, гуркотіти, рокотіти»;