БУХАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. Ьихъ‹ *boux-;

звуконаслідувальне утворення індоєвропейського періоду, споріднене з лтс. baukš (вигук, що передає звуки від сильного удару чи падіння), свн. buc «удар, поштовх», нвн. pochen «стукати», гол. beuken «бити, штовхати», шв. boka «тс.», англ. poke «штовхати, колоти»;

р. бр. болг. бух, п. слц. вл. нл. buch, ч. bouch, buch, схв. бушити «бити, кидати, падати», слн. bùh;

афективне утворення від вигуку бух чи дієслова бу́хати;

спосіб утворення не зовсім ясний;

псл. buš-‹*busj-‹*bousj-, очевидно, похідне від того самого іє. *bhou-/*bhū-, від якого походить і псл. bujь, bys(t)rь, укр. бу́йний, би́стрий, бу́хати (про вогонь, воду);

р. бушева́ть, бр. бушава́ць, п. buszować «плюндрувати, гасати» (з укр.), слн. búšiti «бухати (про вогонь)»;

очевидно, результат видозміни форми запрото́рити (пор. [запофто́рити] «запроторити» Me), можливо, під впливом [бу́хати] «кидати»;

п. podbechtywać «тс.» складається з префікса pod-, спорідненого з укр. під-, і ітеративної форми дієслова bechtać «підмовляти», пов’язаного із звуконаслідувальним коренем *bъx-, спорідненим з укр. бух, бу́хати;

запозичення з польської мови;

з української мови походить молд. буха́й «бик», рум. buhái «тс.» ;

менш імовірне безпосереднє пов’язання укр. буга́й з турецькими формами (Scheludko 128);

тат. [буга] «бик», тур. boğa, чаг. boγa, аз. ккалп. буға, узб. уйг. бука, дтюрк. buqa «тс.», кирг. бугу «самець оленя» є звуконаслідувальними утвореннями, спорідненими з монг. bugu «тс.», бух(а) «бик»;

мабуть, давньоруське запозичення з тюркських мов;

р. діал. ст. бр. буга́й, п. buhaj (XVII ст.), bugaj (обидва з укр.);