БУРУ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, споріднене з псл. bъr-, відображеним у п. ст. barczeć «шуміти», ч. brkati (заст.) «летіти (про птахів), бриніти (при польоті)», ст. brčeti «летіти», слц. bŕkať «пурхати, злітати», вл. borkaty «буркотливий», bórčeć «бурчати, гудіти, дзижчати», bórčawa «буркотуха», нл. barkaś «бурчати», barcas «тс.; гудіти, дзижчати (про колесо); гарчати», barkotaś «ремствувати, нарікати; гарчати, бурчати; дзижчати, гудіти», bórkotaś «тс.», barcawa «м’ясна муха», болг. бъркам «шуміти, бушувати» (про море), м. брчи «дзижчить, гуде, шумить», схв. брчак «шум хвиль»;

сумнівною є думка (Bezzenberger BB 26, 188) про зв’язок з бу́ря;

пор. лит. burkúoti «воркувати», burkti «муркотіти», лтс. burkstêt «гуркотіти; базікати, невиразно говорити»;

псл. *bur- звуконаслідувального походжен-. ня;

р. бу́ркать «бурчати», бурча́ть, бр. бу́ркаць «буркати», бурча́ць «тс., рикати; бурчати», п. burkotać, burczeć «тс.», ч. burcovati «шуміти, стукати» (про поросят), нл. [burcas] «бурчати», схв. бỳркē «струменем»;

нвн. Bóhrer «свердло», гол. boor, шв. borr «тс.» споріднені з свн. born «свердлити», двн. днн. borōn, дангл. borian, дісл. bora «тс.», гр. φάρω «колю, розколюю», φαρόω «орю», лат. forāre «свердлити», сірл. bern «розколина, ущелина», вірм. beran, лит. burnà «розкриття, отвір, проліт; рот», алб. brimë «дірка, отвір; пролом», дінд. bhṛṇati «поранити, пошкодити», псл. *borti «бороти», можливо, також укр. [боре́ць] «воронка», борть;

запозичення з німецької або голландської мови;

р. бр. бур, р. бури́ть, нл. bur;

гол. boer «селянин, землероб», пов’язане з bóuwen «обробляти [землю]», споріднене з двн. būr «житло», gibūro «селянин», гот. bauan «мешкати», дангл. būan «тс.», нвн. Báuer «селянин», báuen «будувати, обробляти», дінд. bhumī «земля», лат. fuī «був, став», псл. byti, укр. бу́ти;

запозичення з голландської мови;

р. бр. бур, п. Bur, ч. слц. Búr, схв. бури (мн.), слн. Búri «тс.»;

безпосереднє пов’язання укр. бура́ з бо́ракс, слат. borax (Matzenauer 184) позбавлене підстав;

перс. būräh «тс.» іншим шляхом– через посередництво арабської мови (ар. būraq «селітра») – ввійшло в західноєвропейські мови в формі слат. boracum, borax «бура», укр. бо́ракс «тс.»;

запозичене (можливо, через російське посередництво) з перської мови;

р. болг. бура́, п. [burasz], слц. вл. bura;

менш переконливе зіставлення (Bern. І 102–103; Matzenauer LF 7, 17–18) з лат. burrus «багряний» або з рум. bur(ă) «віл» (Machek ESJČ 77), як і пряме виведення з перської мови (Herne 65);

зіставляється також (Егоров 149; Щербак ИРЛТЯ 100; Korsch AfSlPh 9, 493–494) з монг. bürüj «темноколірний», bur «сірий, темний», bor «тс.»;

тур. bur «рудий» походить від перс. bōr «рудий; лис», спорідненого з дінд. babhrúḥ «рудо-бурий», псл. bobrъ, укр. бобе́р;

можливо, давнє запозичення з тюркських мов;

переконливої етимології не має;

р. бу́рый, бр. бу́ры, др. буръ, п. bury, ч. діал. слц. burý;

у формах [бу́зи́мок, бу́зімок] простежується вплив з боку укр. зима́, на́зи́мок «однорічне теля», [на́зімок] «тс.»;

ног. кум. бузав «теля», аз. бузов «теля до шести місяців», каз. бұзау «теля», тат. бозау, башк. бызау «тс.», тур. buzağı «тс.; молоді слони, носороги, жирафи», чаг. buzağu «тс.», можливо, пов’язані з тюрк. буз/боз «сірий, темний», монг. бур/бор «тс.» (пор. як. боруоску «теля з потемнілою шерстю; теля після п’яти місяців», боруор «темніти»);

очевидно, запозичення з тюркських мов;

р. [бузави́к] «бичок від одного до двох років», [бузаво́к, бу́зевок, буз] «тс.», [бу́зевка] «однорічна телиця», [бузник] «однорічний баран», м. [бузе] «теля»;

очевидно, пов’язане (за характером кольору) з бу́рий (див.);

можливо, пов’язане з бу́рий (див.);

не зовсім ясне;

зіставлення з дінд. bhuráti «ворушиться, здригається, борсається» (Фасмер І 244, 250; Шанский ЭСРЯ І 2, 236–237; Преобр. І 55; Walde–Hofm. I 571) викликає заперечення;

споріднене з гр. φύρω «змішую, сплутую», лат. furo «бушую», дірл. búrach «риття землі», лтс. baũruôt «ревіти» (про биків), норв. būra «тс.», ос. burdæn «завірюха», снн. bore-lôs «безвітряний»;

псл. buriti ‹*bourītei, burja ‹ bouria;

[бурлиди́ти] «бурлити» Ж, [бурлува́тися] «тс.» Я, бурли́ти «бушувати, клекотати», [бурлі́ти] «тс.; підбурювати» Ж, бурува́ти «бурлити», [буря́ти] «руйнувати», [бу́ра] «вирування, бурління води; буря Ж», [бури́тель] «порушник» Ж, [бурла́] «крикун, підбурювач» Я, [бурлі́й] «тс.», [бурли́вість] «глумливість» Я, [бурло́] «сварка», [буру́н] «замет; снігопад з вітром, буран Л», [буруни́ще] «хуртовина, завірюха» Я, бу́ря, буре́мний, [бу́рий] «сердитий, насуплений» О, бурли́вий, бу́рни́й Г, Ж, бурло́м (текти) «з бурлінням» Я, [забу́ра] «сердита, роздратована людина» Ж, [забу́рний] «буян», [забуру́нний] «тс.», обу́рювати, обу́рення, обу́рливий, підбу́рювати, підбу́рник, підбу́рювач, підбу́рливий;

р. бурли́ть «бурлити», [бу́рить] «тс.», бу́ря, бу́рный, бр. бурлі́ць, бу́ра, п. burzyć «непокоїти, турбувати», ч. bouřiti «бушувати; бунтувати», болг. [бури́ се] «збирається на бурю», бу́ря, схв. бу́рити се «сердитися», слн. búriti «бушувати (про бурю), біснуватися», búrkati «бити джерелом, клекотати»;

можливо, пов’язане з бу́рий (у значенні «ведмідь»);

неясне;

пов’язане з прикметником бу́рий (птахи мають бурувате забарвлення; пор. [буро́ха] «тинівка бура»);

зіставлялось також з тюрк. бӳр-/бӳрк- (каз. бүркеу) «морщити, закривати, кутатися» або з каз. бѳрік «шапка з (вовчого) хутра», полов. кирг. бөрүк, башк. тат. бүрек «тс.» і з уг. burok «оболонка, покривало, одяг», burkolat «оболонка, покрив, попона» (Дмитриев 556–557);

останнім часом зводиться до лат. burra «стрижена вовна; грубий мохнатий одяг» (Sadn.– Aitz. VWb. I 466–467);

найчастіше пов’язується з прикметником бу́рий, р. бу́рый (Фасмер І 245; Matzenauer 124; Brückner 49–50) або виводиться від перс. bärk «плече, лопатка» з припущенням пізнішого народноетимологічного зближення з р. бу́рый (Шанский ЭСРЯ І 2, 231–232; Горяев 34; Lokotsch 19);

переконливої етимології не має;

виводилось і з кавказьких мов (Баскаков та ін. Взаимод. и взаимообог. 53);

р. бр. бу́рка «повстяний плащ», п. ч. слц. burka, схв. бурка;

можливо, споріднене з бу́йний (початкове значення – «рослина, що буйно росте»);

Нікольський (ФЗ 1893/5–6, 67) вважає бур’я́н запозиченим через татарську мову перським словом, що буквально означає «жарений, спалений», перен. «все, що спалюється»;

припускається запозичення з тюркських мов (ЭССЯ 3, 99–100);

Преображенський (І 57) вважає бур’я́н переоформленням свн. baldrian, з лат. valeriana;

розглядається також (Шанский ЭСРЯ І 2, 236; Младенов 50) як похідне від основи bur-, паралельної основі byl- (укр. били́на);

Фасмер (І 249) пов’язує з р. бури́ть «розкидати» (ці рослини буйно розростаються);

зіставляється також (Потебня РФВ 4, 189) з пирі́й, лит. pūraĩ «озима пшениця», гр. πυρός «пшениця»;

діалектна форма [бу́йрян], очевидно, є результатом пізнішої метатези народноетимологічного характеру, що пов’язує слово з бу́йний і може вказувати на ймовірність їх первісного зв’язку;

неясне;

р. Бурья́н, бр. бур’я́н, п. burzan (з укр.), ч. buřan (з рос.), buřeň (з слц.), слц. burina, болг. бу́рен, м. бурјан, схв. бу́рјан «бузина»;

очевидно, результат контамінації слів [го́в՛ бур] «вир» і ковба́ня (див.);