БУРЛИТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

зіставлення з дінд. bhuráti «ворушиться, здригається, борсається» (Фасмер І 244, 250; Шанский ЭСРЯ І 2, 236–237; Преобр. І 55; Walde–Hofm. I 571) викликає заперечення;

споріднене з гр. φύρω «змішую, сплутую», лат. furo «бушую», дірл. búrach «риття землі», лтс. baũruôt «ревіти» (про биків), норв. būra «тс.», ос. burdæn «завірюха», снн. bore-lôs «безвітряний»;

псл. buriti ‹*bourītei, burja ‹ bouria;

[бурлиди́ти] «бурлити» Ж, [бурлува́тися] «тс.» Я, бурли́ти «бушувати, клекотати», [бурлі́ти] «тс.; підбурювати» Ж, бурува́ти «бурлити», [буря́ти] «руйнувати», [бу́ра] «вирування, бурління води; буря Ж», [бури́тель] «порушник» Ж, [бурла́] «крикун, підбурювач» Я, [бурлі́й] «тс.», [бурли́вість] «глумливість» Я, [бурло́] «сварка», [буру́н] «замет; снігопад з вітром, буран Л», [буруни́ще] «хуртовина, завірюха» Я, бу́ря, буре́мний, [бу́рий] «сердитий, насуплений» О, бурли́вий, бу́рни́й Г, Ж, бурло́м (текти) «з бурлінням» Я, [забу́ра] «сердита, роздратована людина» Ж, [забу́рний] «буян», [забуру́нний] «тс.», обу́рювати, обу́рення, обу́рливий, підбу́рювати, підбу́рник, підбу́рювач, підбу́рливий;

р. бурли́ть «бурлити», [бу́рить] «тс.», бу́ря, бу́рный, бр. бурлі́ць, бу́ра, п. burzyć «непокоїти, турбувати», ч. bouřiti «бушувати; бунтувати», болг. [бури́ се] «збирається на бурю», бу́ря, схв. бу́рити се «сердитися», слн. búriti «бушувати (про бурю), біснуватися», búrkati «бити джерелом, клекотати»;

псл. *bul(j)-, bъl-, звуконаслідувальне утворення, мабуть, споріднене з *bьl-k-, *ble-k-, до яких зводяться белькота́ти, блекота́ти, бле́кіт тощо, і *bьl-t-, *bъl-t-, з якими пов’язані бо́вта́ти, бовть;

менш імовірне припущення про зв’язок з бурли́ти, бу́рити, бу́ркати (Лопатин ЭИРЯ II 144);

р. буль, бульк, бу́лькать, бр. бу́лькаць, п. bul-bul, bulkotać, ч. blkotati «булькати» (про струмок тощо), болг. бълбу́кам «дзюрчати, шуміти», бълбо́ля «тс.; бурмотіти»;

є спроби пов’язання з бурли́ти, бу́ркати (Преобр. І 54), бу́ря (Bern. І 103; Горяев 34; Matzenauer 22; Zubatý St. a čl. I 1, 4–6);

виводиться від тур. burun «ніс, передня частина, мис» (ССРЛЯ І 701; Дмитриев 566; Кипарский ВЯ 1956/5, 133);

загальноприйнятої етимології не має;

р. бр. буру́н;