БУРКУН — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з тюркських мов;

ног. бурунчук «тс.» етимологічно неясне;

може бути зіставлене з тур. burçak «горох» або з кирг. бӳрк- «бризкати», кар. бӳркӳн «бути оббризканим»;

р. [бурку́н] «Melilotus», [бурунчук] (з укр.), бр. [барку́н], болг. бурку́н «тс.»;

псл. *bur- звуконаслідувального походжен-. ня;

очевидно, споріднене з псл. bъr-, відображеним у п. ст. barczeć «шуміти», ч. brkati (заст.) «летіти (про птахів), бриніти (при польоті)», ст. brčeti «летіти», слц. bŕkať «пурхати, злітати», вл. borkaty «буркотливий», bórčeć «бурчати, гудіти, дзижчати», bórčawa «буркотуха», нл. barkaś «бурчати», barcas «тс.; гудіти, дзижчати (про колесо); гарчати», barkotaś «ремствувати, нарікати; гарчати, бурчати; дзижчати, гудіти», bórkotaś «тс.», barcawa «м’ясна муха», болг. бъркам «шуміти, бушувати» (про море), м. брчи «дзижчить, гуде, шумить», схв. брчак «шум хвиль»;

пор. лит. burkúoti «воркувати», burkti «муркотіти», лтс. burkstêt «гуркотіти; базікати, невиразно говорити»;

сумнівною є думка (Bezzenberger BB 26, 188) про зв’язок з бу́ря;

р. бу́ркать «бурчати», бурча́ть, бр. бу́ркаць «буркати», бурча́ць «тс., рикати; бурчати», п. burkotać, burczeć «тс.», ч. burcovati «шуміти, стукати» (про поросят), нл. [burcas] «бурчати», схв. бỳркē «струменем»;

пов’язане з [ворча́ти];

результат заміни назви бурку́н гаданим його синонімом за аналогією до співвідношення синонімічних дієслів бурча́ти – [ворча́ти];