БУНТІВНИК — ЕТИМОЛОГІЯ

бунт «заколот, повстання»

давнє запозичення з польської мови;
п. bunt «союз, змова, заворушення, заколот, повстання», [bat, buńt], ст. bónt, як і ч. bund, bunt, слц. bunt, схв. бунт, слн. pùnt «тс.», походить від свн. bunt «союз», спорідненого з нвн. binden «зв’язувати»;
р. бр. болг. м. бунт;
Фонетичні та словотвірні варіанти

бунта́р
бунта́рство
бунтівли́вий
бунтівни́й
бунтівни́к
бунтівни́чий
бунтли́вий
бунто́вливий
бунтовни́к
бунтовникъ (1596)
бунтовни́цтво
бунтовни́чий
бунтъ (1599)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
бунт білоруська
бунт болгарська
бунт македонська
binden «зв’язувати» нововерхньонімецька
bunt «союз, змова, заворушення, заколот, повстання» польська
бунт російська
бунт сербохорватська
bunt «союз» середньоверхньнімецька
bunt словацька
pùnt «тс.» словенська
bund чеська
bat ?
buńt ?
bónt ?
bunt ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України