БУНТІВНИК — ЕТИМОЛОГІЯ
бунт «заколот, повстання»
давнє запозичення з польської мови;
п. bunt «союз, змова, заворушення, заколот, повстання», [bat, buńt], ст. bónt, як і ч. bund, bunt, слц. bunt, схв. бунт, слн. pùnt «тс.», походить від свн. bunt «союз», спорідненого з нвн. binden «зв’язувати»;
р. бр. болг. м. бунт;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бунта́р
бунта́рство
бунтівли́вий
бунтівни́й
бунтівни́к
бунтівни́чий
бунтли́вий
бунто́вливий
бунтовни́к
бунтовникъ
(1596)
бунтовни́цтво
бунтовни́чий
бунтъ
(1599)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бунт | білоруська |
| бунт | болгарська |
| бунт | македонська |
| binden «зв’язувати» | нововерхньонімецька |
| bunt «союз, змова, заворушення, заколот, повстання» | польська |
| бунт | російська |
| бунт | сербохорватська |
| bunt «союз» | середньоверхньнімецька |
| bunt | словацька |
| pùnt «тс.» | словенська |
| bund | чеська |
| bat | ? |
| buńt | ? |
| bónt | ? |
| bunt | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України