БУИ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, давньоруське запозичення з латинської мови;

лат. būbalus «африканська газель, антилопа, (пізніше) зубр», нар.-лат. *būvalus «буйвіл» походить від гр. βούβαλος «африканська антилопа, (пізніше) буйвіл» (пор. ще гр. βούβαλις, ідентичне лат. būbulus «належний, властивий бику, волу», пов’язаному з bōs «бик»);

вставне -j- у давньоруській мові виникло, можливо, внаслідок зближення з буи «дикий» і волъ «бик»;

гр. βούβαλος, мабуть, є похідним від βους «бик, віл» (‹ *βωυς) і опосередковано (можливо, через аварів) пов’язане з дінд. gavalaḥ «дикий буйвіл»;

безпосереднє пов’язання слов’янських форм з гр. βούβαλος (Фасмер ИОРЯС 12/2, 223; Brückner AfSlPh42, 144; Bern. І 116; Mikl. EW 27) сумнівне, бо при цьому слід було б чекати у слов’ян форми *ѵuѵоlъ;

р. бу́йвол, бр. бу́йвал, [бавол], др. быволъ, буволъ, буиволъ, п. bawół, [bajwół, bujwół], ст. bujwół, ч. buvol, заст. bůvol, ст. bývol, búbal, buval, слц. byvol, вл. нл. buwoł, болг. м. би́вол, схв. би́вō, слн. bívol, стсл. боуиволъ, боуволь, быволъ;

псл. bujati, bujƅ‹*bouj-, очевидно, похідні від того самого іє. bhou-/*bhū-, що й псл. bystrь, укр. бистрий, бути, бушувати та ін;

споріднене з дінд. bhuyān «великий, сильний», двн. buro-lang «дуже довгий», лит. būrỹs «велика кількість», лтс. bûra «велика купа»;

пов’язання з тюрк. bujumak «рости», büjük «великий» (Mikl. TEI I 268; EW 24) вважається сумнівним;

р. [буя́ть] «розростатись», бу́йный, бр. буя́ць «буйно рости», буйны́, др. буяти, буи «дурний, дикий, зухвалий, сильний», п. bujać «гойдатись, літати; сваволити», bujny «родючий, буйний», ч. bújeti «швидко й густо рости», bujný, слц. bújáť«буянити», bujnieť «буйно рости», bujný, вл. bujić «буйно рости», болг. буя́ «тс.», бу́ен, м. буи «буйно розростатись», бујат «буйний, пишний», схв. бỳјати «буйно рости; підніматись (про воду)», бŷјан, бŷjни, слн. bujíca «буйний потік», стсл. сбоугати «збожеволіти; втратити смак», боуи «дикий, дурний»;