БУДЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

бувалий чоловік, який хвалиться своїми пригодами Ж», бу́тність «перебування», буття́, бува́лий, бу́лий, бу́ду́чий «майбутній» СУМ, Ж, [буду́чний Ж, бу́ду́щий Г, Ж] «тс.», [бу́тній] «присутній» Я, ви́булий, ви́добуток, відбу́ти(ся), [ві́дбут] «збут», відбу́ток «повинність», [відбу́тка, відбу́ча] «тс.», добу́ти, добува́нка «добування», добува́ч, [добудча́] «незаконнонароджена дитина», добу́ток, добува́льний, добувни́й, добу́тний «здобутий Г; доступний Ж», збу́ти, збу́тися, [збу́дьок] «малоцінний предмет, який продають, аби збути з рук», збут, [збу́ток] «збут; здійснення», [збу́тний] «непотрібний, зайвий» Ж, [збу́тяно] «збуто з рук», здобу́ти, здобу́тися, [здо́ба] «здобич» Ж, здобу́ток, [здобувани́на] Ж, здобуття́, [знебу́тися] «втомитися» Ж, [знебу́лий] «виснажений», [ізнебу́тися] «сумувати» Ж, набу́ти, набува́ч, набу́ток, набу́тний, невідбутни́й, незбу́тній, непозбутни́й, оббу́тися «освоїтися», [одбу́ток] Ж, [одбу́ча] «відбуток» Ж, перебува́ння, перебу́тний «минущий», [підбува́ти] «прибувати потроху», побу́вка, по́бут, [побу́ток] «побут» Ж, побуто́вець, побутові́зм, побуто́вщина, побутува́ти, позбува́ти, позбу́тися, прибу́ти, [прибу́дки] «придбане» Ж, прибу́лець, прибу́лий, [при́бутень] «прибулий; який збільшує кількість» Ж, прибуток, прибуткува́ти, прибутни́й «той, що прибуває, додається», [прибу́тні́й] «чужий, прибулий», пробува́лий «досвідчений», пробува́ння, [пробуток] «життя, існування», [пробу́тки] «тс.» Ж, [пробува́лисько] «місцеперебування» Ж, пробу́тий «пережитий», роздобу́ти, роздобува́льник Ж, [роздобу́день] Ж, роздобу́ток, роздобу́ття «здобуття» Ж, роздобутни́й (похід) Ж, убу́тися «звикнути» Ж, [убу́ток] «від’їзд; збиток», [убутни́й] «який зменшується, який приносить збитки»;

псл. byti‹*butei, byvati ‹ *būvatei, bǫdǫ‹ bundom;

споріднені з лит. buti «бути», buvóti, лтс. bût, прус. bout «тс.», дінд. bhávati «буває», гр. φύω «вирощую, породжую, росту, народжую, виникаю», φυσικά «природа», лат. fui «я був», futūrus «майбутній», fio «виникаю», ір. buith «бути», двн. būan, bauan «жити, мешкати»;

іє. bheu-: *bhōu-: *bhu- «рости», пізніше «виникати, ставати, існувати»;

в українській мові у в бу́ти замість давнішого и пояснюється впливом форми бу́ду, в якій у є рефлексом давнього ǫ з un, де -n- інфікс;

р. быть, быва́ть, бу́ду, бр. быць, быва́ць, бу́ду, др. быти, бывати, буду, п. być, bywać, będę, ч. býti, bývati, budu, слц. byť, bývať, budem, полаб. boit, вл. być, bywać, budu, нл. byś, bywaś, budu, болг. би́ва, би́вам, бъ́да, м. бидува, бива, биде, схв. бȕти, би́вати, будȇм, слн. bíti, bívati, bodem, bóm, стсл. БЫТИ, БЫВАТИ, БѪДѪ;

неясне;

можливо, пов’язане з рум. bîtă «велика палка з потовщеним кінцем»;

пор. болг. Бъ́тенка, бъ́таница, бъ́танка «вівчарська гра з палками», бътам «граю в гру бъ́таница», джерелом якого є румунське слово bîtă (БЕР І 105);

можна також припустити зв’язок з [бу́тан] «стовбур», [буту́к] «тс.»;

псл. *(j)estь, *(j)esmь, *(j)esi, (j)esmъ, (j)este, форми 3, l, 2 ос. одн. і l, 2 ос. мн. атематичного дієслова теперішнього часу від іє. *es/*s- (з сильним ступенем вокалізму у чергуванні із слабким, який виступає у 3 ос. мн. sǫtь, укр. суть);

найближчі відповідники: дінд. ásti, ásmi, ási, ав. asti, ahmi, ahi, гот. ist, im, is, гр. ἔστɩ (ἐστί), εἰμɩ, εἶ, лат. est, es (ст. ess), прус. asmai, assai, essei, лит. esti, est, esù (ст. і діал. esmúɩ), esi (іє. *esti, *esmi, *esi);

форма є постала внаслідок скорочення (j)estь, цей процес спостерігається вже у старослов’янській мові;

р. др. есть, бр. ёсць, п. jest, ч. jest, je, слц. вл. je, нл. jo, болг. м. е, схв. jȅcm(e), jȅ, слн. jè, стсл, єсть;

розвинулося з книжного суть «вони є», форми 3-ї ос. мн. теп. ч. дієслова быти «бути» (др. суть, п. są, ч. jsou, ст. jsú, слц. sú, вл. нл. su, болг. са, схв. су, jècy, слн. so, стсл. сѫтъ);

псл. sǫtь «вони є», споріднене з лат. sunt «тс.», іє. *s-onti;

містить ступінь редукції кореня *es-, пор. єсть;

р. суть «суть», бр. су́тнасць «тс.», др. сутьство «єство, природа», стсл. сѫтьство «тс.»;

залишок псл. bariti «говорити, балакати», спорідненого з ба́ри, похідного від іє. *bhā-, того самого, що і в словах ба́яти, бала́кати та ін;

значення розвивалось так: «балакати – забалакувати – затримувати розмовами – затримувати»;

непереконливими є спроби пов’язання з коренем by-, тим самим, що в бути (Mikl. EW 26), зокрема з його [різновидом у слові ба́вити (Ильинский РФВ 62, 251–253), або з схв. забòравити «забути», псл. variti «іти вперед» (Trubačev, ZfSl 3, 671), як і з р. ба́рин «пан» (Даль І 49; Краўчук Белар. лінгв. 4, 68).– Мельничук Этимология 1967,60.– Див. ще ба́ри, ба́яти;

р. [бари́ть] «затримувати», бр. [бары́ць] «тс.»;

більшість дослідників (Bern. І 23–24; Фасмер І 138; Шанский ЭСРЯ І 2, 61–62; Richhardt 32; Sławski I 24; Sł. prasł. I 174–175) вважає запозиченням з польської мови, в якій пояснюється як результат перерозкладу префіксального дієслова *ob-ačiti, пов’язаного, нібито, з іменником *oko;

п. baczyć виводилось також від іменника *baki «очі» (Brückner 10), від гіпотетичного *bakъ «сторож, наглядач, опікун» (Baudouin de Courtenay Szkice 438–439), від вигуку здивування ba (Lehr-Spławiński JP 26, 166–170), від patrzyć «дивитись» (Machek ESJČ 425), а також від ір. *abi-āxšaya- «бачити, спостерігати, оберігати, пам’ятати» (Трубачев Этимология 1965, 43–47);

не може бути категорично відкинуте і припущення (Matzenauer LF 1, 4) про запозичення з турецької мови, в якій дієслівна основа bak«дивитись, турбуватись, звертати увагу, бути обережним» і т. д. є спільнотюркською;

р. [ба́чить\ «бачити», бр. ба́чыць, п. baczyć «звертати увагу, зважати; (ст.) бачити», ч. [přebačić] «не помітити», слц. [báciť] «дивитись»;

запозичення з тюркських мов;

тур. baslık, тат. башлык і т. д. є похідними від тюрк. baš «голова»;

р. бр. башли́к, п. baszłyk, ч. bašlík, слц. bašlik, болг. башлъ́к, м. башлак, схв. бàш-· лук, бàшлик;

псл. botěti є, очевидно, похідним від того самого кореня іє. *bheu-/bhū«рости», що й гр. φυτóν «рослина», псл. bylьje, byti, укр. били́на, бу́ти, бо́тва;

в індоєвропейський період ця основа могла мати структуру *bhuə-t-;

виводиться також (Sławski І 51 –52; Sł. prasł. I 341–342) від псл. botati «ударяти»;

ряд інших пояснень (як запозичення з гол. bot «тупий, короткий і товстий», дат. but, н. butt «тс.» – Bern. I 77; як споріднене з лат. bassus «товстий, жирний», шв. patte «жіночі груди» або з лат. botuеus «кишка», гр. βότρυς «гроно винограду» – Petersson SI. Wf. 36, 38; як споріднене з лат. tābeo «тану» – Machek ESJČ 61) позбавлені підстав;

р. боте́ть «товстіти; достигати; розростатися, зеленіти», [боти́ть, ботве́ть] «тс.», п. [botwieć] «товстіти», ч. botnati «надуватися, пухнути, набухати», слн. botavéti «наливатися, пухнути», стсл. разботѣти «розповніти, розжиріти»;

запозичення з англійської мови;

англ. Brit, Brett, дангл. Bret засвоєне з мови бриттів;

англ. Briton, сангл. Breton через фр. ст. Breton зводиться до лат. Brittōnem, зн. в. від Brittō «бритт»;

англ. кімр. Brython, як і лат. Brittō, дангл. Bret, походять від дкельт. *Britto, первісне значення якого було «шумний, буйний, бунтівний», потім «войовничий, воїн, боєць»;

р. бритт, брето́нец, бр. брыт, брэто́нец, п. brytaniec, bretończyk, ч. Brit, Bretoněc, слц. Brit, Bretónec, вл. Britanija, britiski, нл. Britanska, болг. брита́нец, заст. брити, схв. Брùтāнија, слн. británski;

запозичено з середньоверхньонімецької мови, очевидно, через польську;

свн. buode «курінь, хата» (нвн. Búde «тс.») споріднене з англ. booth, дісл. būð і пов’язане з свн. būwen «будувати», нвн. bauen, дісл. (зах.) būa «жити», а також дінд. bhūti «буття», гр. φύσις «природа», псл. byti, укр. бу́ти;

думка про зв’язок з р. обору́довать (› *obudovati) і про зворотний шлях запозичення з слов’янських мов у німецьку (Machek ESJČ 61–62) позбавлена підстав;

сумнівне припущення (Фасмер І 230) про посередництво чеської мови при запозиченні слова з німецької в польську;

р. бу́да «хатина; (заст.) будівля взагалі; місце для виварювання поташу», бр. бу́да «фургон; верх фургона; курінь», п. buda (з XV ст.), ч. bouda, слц. búda, вл. нл. buda «крамниця; хатина», болг. бу́дка, схв. [búda];

неясне;

можливо, пов’язане з [будз] «висушений сир», первісним значенням якого, судячи з рум. [bulţ] «шматок, грудка», що лежить в його основі, було «шматок, кусок» (пор. [будзьо́к] «шматок, кусок»);

отже, [бу́дзя] означало первісне «шматок, кусок», пізніше «шматок м’яса» і, нарешті, «м’ясо»;

пор. близький семантичний розвиток слова [будз] «овечий сир»;

запозичення з латинської мови;

слат. bulla «висяча випукла печатка на документі, грамота» походить від лат. bulla «булька, банька, опуклість; набалдашник; ґуля; брунька; прикраса; булла», з яким споріднене і укр. бу́лька «водяна або мильна банька»;

р. бу́лла, бр. болг. м. бу́ла, п. bula, bulla, buła, bóła (заст.), ч. bula, bulla, ст. bulle,слц. bula, схв. була, слн. búla «тс.»;

запозичення з голландської мови;

гол. boer «селянин, землероб», пов’язане з bóuwen «обробляти [землю]», споріднене з двн. būr «житло», gibūro «селянин», гот. bauan «мешкати», дангл. būan «тс.», нвн. Báuer «селянин», báuen «будувати, обробляти», дінд. bhumī «земля», лат. fuī «був, став», псл. byti, укр. бу́ти;

р. бр. бур, п. Bur, ч. слц. Búr, схв. бури (мн.), слн. Búri «тс.»;

псл. bujati, bujƅ‹*bouj-, очевидно, похідні від того самого іє. bhou-/*bhū-, що й псл. bystrь, укр. бистрий, бути, бушувати та ін;

споріднене з дінд. bhuyān «великий, сильний», двн. buro-lang «дуже довгий», лит. būrỹs «велика кількість», лтс. bûra «велика купа»;

пов’язання з тюрк. bujumak «рости», büjük «великий» (Mikl. TEI I 268; EW 24) вважається сумнівним;

р. [буя́ть] «розростатись», бу́йный, бр. буя́ць «буйно рости», буйны́, др. буяти, буи «дурний, дикий, зухвалий, сильний», п. bujać «гойдатись, літати; сваволити», bujny «родючий, буйний», ч. bújeti «швидко й густо рости», bujný, слц. bújáť«буянити», bujnieť «буйно рости», bujný, вл. bujić «буйно рости», болг. буя́ «тс.», бу́ен, м. буи «буйно розростатись», бујат «буйний, пишний», схв. бỳјати «буйно рости; підніматись (про воду)», бŷјан, бŷjни, слн. bujíca «буйний потік», стсл. сбоугати «збожеволіти; втратити смак», боуи «дикий, дурний»;

запозичення з польської мови;

п. wety «винагорода судді після суду; десерт», wetować «відплачувати тією ж монетою», як і ч. veta, слц. veta, vetiť, vetovať sa, походить від пізньо-свн. wẹtte «квит», свн. wẹt(t)e, wet «зобов’язання», спорідненого з гот. wadi «заклад», лат. vas, vadis «поручитель», лит. vadúoti «викуповувати заклад» (пор. також нвн. Wette «заклáд»);

нім. wette в практиці середньовічного судочинства означало мито, яке брав суддя після закінчення процесу, а з XVI ст. було перенесене на солодкі страви в кінці обіду;

бр. [вэтаваць] «мстити»;

псл. vъnukъ ‹*onukъ ‹ *onoukъ;

споріднене з лат. anus «баба», двн. ano «предок», ana «баба», свн. ane «дід, предок», enel «дід; внук», нвн. Ahn «предок», Enkel «внук», прус. ane «баба», лит. anýta «свекруха», афг. anā «бабуся», хет. annaš «мати», hannaš «бабуся», лікійськ. xñna «тс.»;

іє. *an-‹*han«предок», звідки, можливо, також дінд. sána «старий», ав. hana «тс.», лат. senex «стара людина», дірл. sen «старий», вірм. hin, лит. senas «тс.»;

у такому випадку первісне значення варіантів *an, *han і *san було «предок, попередник, голова роду» (пор. гр. ἀνά «вгору»» що, здається, належить сюди також);

значення «дід» змінилося на «внук» внаслідок семантичного процесу поляризації, досить поширеного в термінології спорідненості і свояцтва;

висловлювалась також думка (Vaillant RÉS 11, 206) про зв’язок з дінд. anváṅ «наступний», похідним від ánu «після, за, вздовж, відповідно», ав. anu «тс.»;

припущення, що укр. ону́к є прямим рефлексом псл. *onukъ (Ильинский РФВ 65, 227–228) залишається сумнівним: укр. онук могло виникнути з старішого внук фонетичним шляхом, пор. [озва́р] з узва́р;

р. внук, бр. унук, др. вънукъ, п. вл. нл. wnuk, ч. слц. vnuk, болг. внук «внук; небіж», м. внук «внук; нащадок», схв. ỳнук, слн. vnúk;

з географічної поширеності слова можна робити висновок, що воно не є «зіпсованою формою говори́ти» (Грінченко), а результатом давньої метатези gov-/*vog- або видозміни основи vor-«балакати»;

псл. *Voldīměrъ, складне слово, утворене з основи іменника *ѵоldь «влада» і морфеми -měrъ «великий», спорідненої з гот. -mērs «славний», двн. mari «славетний», ірл. mór, már «великий», кімр. mawr, гр. *εγχεσί-μωρος «славний зі списа» (іє. *-mōro-/*-mēro«великий»);

пор. подібну структуру галльського імені Nertomarus, букв. «силою великий», від nerto «сила, міць, влада» і maro- «великий»;

отже, первісне значення імені було «владою великий»;

згодом, у зв’язку з деетимологізацією другого елемента, він став асоціюватися з словом мир «світ», і ім’я набуло вторинного осмислення «володар світу»;

р. Володи́мир (заст.), Влади́мир (з цел.), бр. Владзі́мір/Уладзі́мір (з цел.), др. Володимѣръ, п. Włodzimierz, ч. слц. Vladimir (русизм?), болг. Владими́р, цсл. Владимѣръ;

запозичення з польської мови;

п. gbur «грубіян, мугир; (ст.) селянин, простак» походить від свн. gebūr «сусід; селянин; простак», двн. gibūro «тс.», утвореного за допомогою префікса ge- (двн. gi-) «з-, су-, сумісно», спорідненого з гот. ga- «тс.», від двн. būаn «жити, мешкати», спорідненого з гр. φύω «народжуюся, росту», лат. fuī «я був», псл. byti, укр. бу́ти;

псл. (сх.) [glipati];

споріднене з свн. glîfen «бути косим», glipfen «ковзатися», снн. glepe (glippe) «тріщина, щілина», норв. glîpa «бути відкритим»;

отже, первісне значення могло бути «мружитися, дивитися, ледве розтуливши повіки»;

помилково виводилось від сгр., нгр. γλέπω «дивлюся» (Фасмер ИОРЯС 12/2, 227; ГСЭ III 48) або від дат. glippe «кліпати очима, дивитися», шв. glippa «часто відкривати» (Bern. I 304; Uhlenbeck AfSlPh 15, 486);

р. [глипа́ть] «дивитися, оглядатися»;

псл. *golva;

споріднене з лит. galvà «голова», лтс. gaÎva, прус. gallū (знах. в. galwan), вірм. gluχ (род. в. glχoy) «тс.» (‹ *ghōlū-);

повʼязане чергуванням голосних з псл. *ž^ьlvь «черепаха» (др. желъвь «тс.») (пор. гр. χέλῡς «тс.» ‹ *ghel-);

первісне значення мало бути «шкаралуща, череп» (пор. череп : черепаха або лат. testa «шкаралуща; череп, голова», фр. tête «голова» : лат. testūdō «черепаха»);

менш імовірні з фонетичного погляду повʼязання з псл. *golъ, спорідненим з двн. calua «лисина» (Brückner 144; Bern. І 324), і з іє. *gel- «щось кругле, кулясте», – пор. цсл. жьлы «виразка», р. желва́к, дісл. kollr «кругле верховіття дерева, кругла верховина» (Persson Beitr. 66 – 67, 932 – 933; Zubatý St. a čl. II 128), які суперечать вірменському відповідникові (іє. g- замість gh-);

ще менш імовірне повʼязання з лат. calva «череп» (Machek ESJČ 166 – 167);

р. голова́, бр. галава́, др. голова, п. нл. głowa, ч. слц. hlava, вл. hłowa, болг. глава́, м. схв. гла́ва, слн. gláva;

псл. *gospodь, дуже давнє складне слово з не цілком зʼясованою етимологією;

найвірогідніше, споріднене з лат. hospes «гостинний друг, господар; гість, чужинець» і походить разом з ним від іє. *ghosti-pot-s, у якому першим компонентом є *ghostis «гість», що втратило -ti- всередині слова, як це нерідко буває в словах типу титулів;

другим компонентом є іє. *pot(i)s «пан, володар» (пор. споріднені лит. pàts «сам; чоловік», лат. potis «могутній», гр. πόσις «чоловік (дружина)», дінд. pátiḥ «пан, чоловік»), що виступає нерідко в функції другого компонента складних слів, пор. гр. δεσ-πότησ «пан, володар» (букв. «пан дому»), лит. viẽš=pat(i)s «пан», дінд. jas-patiḥ «пан дому», при цьому d замість t (пор. псл. *potьbĕga «жінка, що втекла з-під влади пана, тобто чоловіка») слід, очевидно, пояснювати первісним приголосним характером основи і викликаними цим формами з заміною t на d (перед дзвінкими приголосними), що узагальнились;

первісним значенням, отже, мало бути «пан гостей», що повʼязувалося з давнім звичаєм, за яким гості користувалися захистом і опікою господаря дому, як і інші члени його родини (пор. той самий розвиток значення в лит. viẽšpatis «пан», лтс. viesis «гість, чужинець», раніше також лит. vìẽšis «тс.»);

менш переконливі інші пояснення: повʼязання з дінд. jaspatih, гр. δεσπότης (Richter KZ 36, 111–123; Meillet MSL 10, 139), неможливе з фонетичних міркувань;

зведення як запозичення до незасвідченого гот. *gasti-faþs (Kluge–Götze 187), лат. *hostipotis (Миккола РФВ 48, 274–276);

виведення від господарь, яке розглядається як запозичення з іранської мови (сперс. gōspanddār «володар овець») (Корш Bull. Ас. Sc. De Petersbourg 1907, 757–758);

малопереконливе також пояснення d замість t у псл. *gospodь впливом слів *svobodь «вільний», *svoboda, *čeljadь (Fraenkel ZfSlPh 20, 51–89);

р. госпо́дь, бр. [госпо́да] «господарство, садиба» (пізніше значення, що розвинулося з первісного др. *господа «панове», так само і в інших словʼянських мовах), др. господь, п. ст. gospodzin «господь», ч. ст. hospod, слц. hospodin «тс.», вл. hospoda «заїзд, нічліг; частування», нл. gospoda «корчма, готель», болг. м. го́спод, схв. гȍспōд, слн. gospód «пан», стсл. господь;

через польську мову запозичено з німецької;

нвн. Húndsfott «негідник, каналія» утворилося з Hund «собака» і невживаного тепер fott (інша, закономірніша форма – fotze) «cunnus», спорідненого з свн. votze, снн. vut, гол. -vot (у hondsvot «негідник»), ісл. fytta «тс.», дінд. puyati «гниє, смердить», гр. πṓθω «гною», лтс. puter «гнилий, трухлявий»;

первісне значення прізвиська було «cunnus canis»;

звукова форма [гунцут] могла бути запозичена з угорської мови (уг. huncut «пустун; шахрай, шельма» того ж походження);

бр. [гунсво́т] «негідник; ледащо», п. huncwot «гультяй; негідник; ледащо», ч. huncvút, hundsfut «тс.», схв. hùncut, hùncvut «ледащо», слн. hȗncvet «тс.»;

очевидно, результат взаємодії слів гу́рма́ «юрба», гу́рмо́м «юрбою» і [гурма́н] «топка (невелика форма для набивання в неї солі)»;

первісне значення прислівників могло бути «ущерть (солі)»;

формальна близькість їх до слів гу́рма́, гу́рмо́м могла зумовити й зближення значення;

очевидно, утворене з де (присл.) і [бил] «був»;

щодо словотвору пор. били́ця «бувальщина»;

мотивація утворення неясна;

можливо, виникло на підставі буквального перекладу традиційного початку угорських казок hol volt, hol nem volt «де був, де не був»;

у такому разі вихідним значенням мало б бути «казка; брехні, пусті балачки; не варті уваги речі»;

псл. dъno ( ‹*dъbno) «дно, глибина» (до семантики пор. також укр. у дну «всередину», др. дънѣ «всередині», дъну «тс.», изъ дъну «зсередини»);

споріднене з лтс. dubens «дно», dibens «дно, глибина», dibins «тс.»;

іє. *dhub-/dheub- «глибокий, видовбаний»;

у балто-слов’янських словах корінь поширений суфіксом -no-, без нього виступає ще в лит. dubùs «глибокий», dùbti «занурюватися», daubà «яр», лтс. daũba «тс.», dubt «занурюватися», прус. padaubis «долина», гот. dips «глибокий», нвн. tief, кімр. dwfn «тс.»;

з глухим кінцевим приголосним іє. *dhup- виступає в псл. dupa, укр. ду́ла, дупло́;

є спроби пояснити псл. *dъbno як наслідок метатези *bъdno, що зіставляється з н. Boden «дно; земля, ґрунт», гр. πυφμήν «дно, низ», дінд. budhnáḥ «тс.», ав. būnō «дно, глибина», bunō «тс.» (Zubatý St. а čl. І 294; Machek ESJČ 121; Holub–Кор. 103);

р. бр. м. дно, др. дъно, п. ч. слц. вл. нл. dno, полаб. dånü, болг. дъ́но, схв. днȕ, слн. dnò, стсл. дъно;

неясне;

можливо, пов’язане з п. wędzić «вудити», вжитим метафорично;

в такому разі первісне значення мало бути «досидітися з вудкою; захопившись вудінням, проґавити час»;

псл. *dorga «заглиблення, борозна, рівчак», вважається спорідненим з *d^ьrgati «дергати, тягти, рвати», звідки й укр. де́рга́ти;

у такому разі первісне значення було «розчищене в лісі місце»;

менш переконливо зіставлялося (Skok І 429; Trautmann 45; Persson Beitr. 492; Pokorny 257) із шв. [dråg] «довга вузька западина в ґрунті, низина, долина», норв. [drog] «тс.; стежка, слід тварини», гот. dragan «тягти», дісл. draga, дангл. dragan, англ. to draw «тс.» (‹іє. *dherāgh- «тягти»);

р. др. доро́га, бр. даро́га, п. droga, [dróga], ч. dráha «вигін; дорога», [draha] «слід ноги», слц. dráha «дорога», вл. dróha, droha, нл. droga «тс.», болг. дра́га «спуск, спадина, пологість», схв. дрȁга «вузька затока; долина, ущелина; (ст.) дорога», слн. drága «рівчак, канава; западина; дорога», стсл. дрaгa «долина, западина»;

своєрідне похідне утворення від дієслова бу́ти, паралельне до нажи́ти від жи́ти, властиве, головним чином, західнослов’янським мовам і, очевидно, запозичене в українську й білоруську з польської;

пор. більш закономірне утворення з тим самим значенням від основи фактитива baviti до byti у південнослов’янських мовах: болг. наба́вя «придбаю», м. набави «придбає», схв. нàбавити «придбати», слн. nabáviti «тс.»;

пор. також збереження більш закономірного значення у р. [набыть] «прибути, збільшитися, примножитися; приєднатися до інших»;

бр. набыць «придбати», п. nabyć, ч. nabýti, вл. Nabyć, нл. nabyś «тс.»;

префіксальне утворення від тієї самої основи, що й у дієслова ору́дувати, споруди́ти;

очевидно, первісне значення було «направити, скерувати»;

запозичення зі старослов’янської мови;

стсл. насѫштьнъ є калькою гр. ἐπί οὖσαν ἡμέραν«повсякденний, насущний», що виникло внаслідок злиття перших двох слів виразу ἐπὶ οσ «на поточний (букв. «існуючий») день» (стсл. на сѫштьнъ дьнь);

стсл. сѫштьнъ «існуючий» пов’язане з укр. суть;

р. насу́щный, др. насущьныи, болг. насъ́щен, м. насушен, схв. нàсушан;

результат злиття заперечної частки не і дієслова бу́ти у формі 2 ос. одн. (давніше 3 ос. одн.) наказового способу -будь (*bǫdi);

пор. будь-хто́, будь-що́, будь-яки́й тощо;

р. -нибудь, -нибу́дь, [-не́будь], бр. -не́будзь;

запозичення з латинської мови;

лат. neophytus «новонавернений у християнство» походить від гр. νέοφυτος «тс.; (букв.) новонасаджений», що складається з основ слів νέος«новий» і φυτός «рослина; паросток; творіння», пов’язаного з дієсловом φωύ «вирощую, росту, народжую, виникаю», спорідненим з дінд. bhávati «буває», лат. fui «я був», лит. bū́ti «бути», псл. byti, укр. бу́ти;

р. болг. неофи́т, бр. неафі́т, ст. неофитú (1722), п. neofita, ч. слц. neofyt, ч. neofytа, слн. neofít;

результат злиття частки не, займенника то і дієслова є;

назва зумовлена, очевидно, тим, що аконітові (отруйній рослині) приписувались чарівничі властивості, а через це його назва зазнавала табу і замінювалась займенниковими позначеннями;

слц. netója «ластовень, Vincetoxicum Moench.»;

запозичено, можливо, через російське і німецьке посередництво (н. Ratafia) з французької мови;

фр. ratafia (tafia) походить з креольської форми, утвореної з латинської сполуки rata fiat «хай буде твердо встановлена угода», що складається з лат. rata «встановлена, незмінна», пов’язаного з reor «вважаю», і fiat «хай буде зроблено», 3 ос. одн. теп. ч. умовного способу від fio, fierī «робитися, ставати, виникати», пов’язаного з fui «я був», futurus «майбутній, наступний», спорідненими з лит. ст. bit(i) «він був», лтс. biju «я був», стсл. би «ти, він був би», псл. byti, укр. бу́ти;

р. рата́фия, п. ratafia, ч. ratafija;

запозичення з російської і польської мов;

р. обыва́тель походить від п. obywatel «громадянин», яке, в свою чергу, зводиться до ч. obyvatel «житель», спорідненого з слц. obyvatel’ «тс.» і похідного від дієслова býti (bývati) «бути», спорідненого з укр. бу́ти;

бр. абыва́цель;

запозичення з тюркських мов;

тур. aygir, [ajkir, öjgür] «жеребець», узб. уйг. айгир «тс.» розглядаються як афіксальні похідні від кореня *ай-, *аб-, *ad-, *аз-, компонентом значення яких є «збуджуватись похіттю, покривати» (про тварин);

виводиться також (Słuszkiewicz JP 34, 266) від тур. öğür «табун; невчений кінь»;

р. [оге́р], бр. во́гер, п. ogier, ogiera, [ogra], болг. айгѣ́р, м. ст. а́jгар, схв. àjгӣр «тс.»;

результат контамінації слів ола́дка і гла́дки́й, можливо, зумовленої і обмеженої вживанням у виразі печи оладки, коб були воли гладкі;

запозичення з французької мови;

фр. eau de Cologne «одеколон», букв. «вода з Кельну, кельнська вода», утворено з іменника eau «вода», що зводиться до лат. aqua, і назви міста Cologne «Кельн», де у XVIII ст. було винайдено одеколон;

р. болг. одеколо́н, бр. адэкало́н, слн. eau de Cologne;

похідне утворення від словосполучення має бу́ти;

псл. mъlinъ;

можливо, через посередництво германських мов (двн. mulῑn) запозичено з латинської;

лат. molῑna «млин» пов’язане з molo «мелю», спорідненим з лит. málti «молоти», псл. *melti «тс.», укр. моло́ти;

водяний млин з’явився в римлян у І ст. до н. є;

р. [млин], бр. млын, п. вл. нл. młyn, ч. mlýn, слц. mlyn, м. млин, схв. млȕн, слн. mlín, с.-цсл. мълинъ;

очевидно, результат злиття виразу он є;

результат стягнення і злиття в усній мові сполучення [*оно є] «так»;

запозичення із західноєвропейських мов;

нім. Ontogenése, фр. ontogenèse, англ. ontogenesis утворено з основ гр. ὄν (род. в. ὄντος) «існуюче», дієприкм. від. εἴμι (εἰ˜ναι) «бути», спорідненого з псл. esmь, estь, укр. є, і γένεσις «виникнення, народження»;

р. онтогене́з, бр. антагене́з, п. вл. ontogeneza, ч. ontogenese, слц. ontogenéza, болг. схв. онтогене́за, слн. óntogenéza;

не зовсім ясне;

можли-во, утворилося з часток от, он та дієслова є;

запозичення з латинської мови;

лат. physica «наука про природу» походить від гр. φῠσιϰή (ἐπιστήμη) «природознавство», букв. «природнича (наука)», жін. р. від φῠσιϰός «природний, природничий», похідного від φύσις «натура, природа», пов’язаного з φύω «росту, виникаю, стою», спорідненим із псл. byti, укр. бу́ти;

р. болг. м. фи́зика, бр. фі́зіка, п. fizyka, ч. слц. вл. fyzika, схв. фѝзика, слн. fízika;

запозичення з німецької мови;

термін н. Phylogenése утворив німецький біолог Е. Геккель (E. Haeckel, 1834–1919) з основ гр. φυ̃λον «рід, плем’я» (від φύειν «рости», спорідненого з псл. byti, укр. бу́ти) і γένεσις «походження», пов’язаного з γένάς «рід»;

р. филогене́з, бр. філагене́з, п. filogeneza, ч. fylogeneze, слц. вл. fylogeneza, болг. филогене́за, филогене́зис, схв. филогенеза;

запозичення з грецької мови;

гр. φυτόν «рослина, пагін» пов’язане з φύω «вирощую, створюю, породжую», яке походить з іє. *bheūˇ- «рости», звідки й псл. byti, укр. бу́ти, а також псл. bylo, bylьje, укр. би́ло «стеблина», били́на «рослина»;

р. болг. м. схв. фито-, бр. фіта-, п. слн. fito-;

запозичення із захід-ноєвропейських мов;

англ. futurism, н. Futurismus, фр. futurisme походять від іт. futurismo «футуризм», утвореного в 1909 р. його засновником – італійським письменником Філіппо-Томасом Марінетті (1876–1944) від лат. futūrus «майбутній», fui «я був», з якими споріднені псл. byti, укр. бу́ти;

р. футури́зм, бр. футуры́зм, п. futuryzm, ч. слц. futurismus, вл. futurizm, болг. футури́зъм, м. футури́зам, схв. футурѝзам;

запозичення з давньоіндійської мови;

дінд. svastika- пов’язане із svasti «успіх», утвореним з основи su- «добрий», спорідненої з першим компонентом гр. ὐγιής «здоровий», псл. *sъdorvъ «тс.», і дієслова asti «він є», спорідненого з псл. (j)estь, укр. є;

р. болг. сва́стика, бр. сва́стыка, п. swastyka, ч. слц. svastika, схв. сва̀стика, слн. svàstika;

запозичення із західноєвропейських мов;

н. Paläontologíe, фр. paléontologie, англ. pal(а)entology утворені з основ гр. παλαιός «давній, старовинний», ὀντο- від ὄν, род. в. ὄντος «існуюче», пов’язаного з εἰμί «я є», ἐστί «він є», спорідненого з дінд. ásti, лат. est, гот. нвн. ist, лит. ẽsti, псл. *(j)estь «тс.», укр. є, і гр. λογία від λόγος «слово, вчення»;

р. болг. палеонтоло́гия, бр. палеантало́гія, п. paleontologia, ч. paleontologie, слц. paleontológia, вл. paleontologija, м. палеонтологиjа, схв. палеонтолòгиjа, слн. paleontología;

запозичене через посередництво польської чи німецької мови (нім. Interésse) з латинської;

лат. interesse «бути всередині, мати важливе значення; брати участь, бути зацікавленим» (дієслово, згодом субстантивізоване) утворено з префікса inter- «між-, серед» і дієслова esse «бути», спорідненого з псл. jesmь, укр. є;

р. болг. интере́с, бр. інтарэ́с, інтэ́рас, п. interes «діло, справа; (ст.) увага, зацікавлення», ч. слц. interes, вл. interesent «зацікавлена особа», слн. interès;

псл. (j)iti (‹*ei-tei), *jьdǫ, (‹*ĭd-) із суфіксом -do- в теп. ч. (як і в псл. jadǫ: jati, jaxati, укр. ї́ду, ї́хати, bǫdǫ: byti, укр. бу́ду, бу́ти), перенесеним в деяких слов’янських мовах і в інфінітив (р. идти́, укр. [істи́]‹*ід-ти)՝, – споріднене з лит. eĩti «іти», лтс. iêt «тс.», прус. ēit «іде», лат. it «тс.» (īre «йти»), гот. iddja «йшов», гр. εσι «піде», ἵμεν «підемо», ав. aēiti «іде», дінд. éti «тс.», imáh «ідемо», тох. А В yäš «іде», ymäs «ідемо»;

р. идти́, итти́, иду́, бр. іці́, ісці́, іду́, др. ити́, иду́, п. iść, idę, ст. (j)ić, (j)ici, ч. jíti, jdu, слц. ísť, idem, вл. hić, (j)du, ил. hyś, du, полаб. ait, áidQ, болг. и́да, м. иде, схв. сти, ти, ћи, дēм, слн. нti, ídem, стсл. ити, идж;