БУГАЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

мабуть, давньоруське запозичення з тюркських мов;

тат. [буга] «бик», тур. boğa, чаг. boγa, аз. ккалп. буға, узб. уйг. бука, дтюрк. buqa «тс.», кирг. бугу «самець оленя» є звуконаслідувальними утвореннями, спорідненими з монг. bugu «тс.», бух(а) «бик»;

менш імовірне безпосереднє пов’язання укр. буга́й з турецькими формами (Scheludko 128);

з української мови походить молд. буха́й «бик», рум. buhái «тс.» ;

р. діал. ст. бр. буга́й, п. buhaj (XVII ст.), bugaj (обидва з укр.);

сюди ж, очевидно, й [буга́й] «дзиґа»;

очевидно, звуконаслідувальне утворення (за характером крику птаха, пор. і бугай : бугу Грінч. І 105), контаміноване з буга́й «племінний бик»;

р. бр. бугай (орн.);

неясне;

можливо, пов’язане (за подібністю зовнішньої форми або за величиною плодів) з буга́й «племінний бик»;

зводиться (Фасмер І 228; Шанский ЭСРЯ І 2, 209) до буга́й «бик»;

р.[буга́й] «верхній одяг великих князів; поганий чи робочий селянський сарафан», ст. бугай «верхній одяг на хутрі»;

неясне;

неясне;

можливо, походить від тюркських назв рослин типу тур. boğan букв. «задушливий» (it boğan «аконіт», kurt boğan «тс.»);

пор. ще етимологічно неясні п. bugaj (невиразно окреслена назва місцевості; місця, розташовані над водою, Sławski І 48), р. бу́га «низинні береги річки, зарослі вербняком, осокориною, чагарником» (Фасмер І 227–228);

р. [бугань] (вид рослини), [бугонь] «тс.»;

похідне утворення від коро́ва;

така назва жука-оленя зумовлена тим, що у нього верхні щелепи перетворилися на два великі роги, які нагадують роги корови чи бугая (Горностаев 116; Плавильщиков 289);

пор. інші назви цього жука [буга́й, бо́жий бичок, бо́жий во́лик, тур, ту́рок, тури́ця, бо́жа коро́вка, хрущ ріжка́тий, рога́й, ро́ґаль], рога́ч, [рога́чька, рогли́к, рогли́ця];

назва жука-носорога є результатом перенесення з жука-оленя, зумовленого тим, що жук-носоріг має на лобі великий ріг (Горностаев 122; Плавильщиков 293);