БРУЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

не цілком ясне;

очевидно, споріднене з лит. briáutis «продиратися, пробиватися», гр. βρύειν «текти струменем; виливати; вирувати», гот. brunna, двн. brunno «джерело, колодязь», нвн. [brunzen, prünzen, бав. brunnlen, швейц.-нім. brunneln] «мочитися», лат. defrutum «виноградне сусло; сидр; виноградний сік, сироп», двн. brinwan «варити; шипіти», ірл. bruith «кипіння; куховарство»;

є спроби пов’язати також з гр. φρέαρ «колодязь», гомер. φρήατα «джерело», φρείατα «тс.» (‹*φρήFατα, φρήFαρ), вірм. ałbiwr, ałbewr «джерело» (Bern. І 88–89) або з р. бры́згать, укр. бри́зкати (Osten-Sacken IF 23, 379);

українські форми з бро- могли з’явитись під впливом дієслова бро́їти;

р. [бруя́] «струмінь, течія», [(вода) бруи́т] «сильнострумує», бр. [бру́іць] «мочитися», бруі́ца «струмувати», [бруй] «той, хто мочиться під час сну», [брулі] мн. «сеча», п. [bruić] «мочитися під себе», [bruj, brul, brulka] (з бр.);

запозичення з білоруської мови;

бр. [убру́іцца] є префіксальним утворенням від [бру́іць] «мочитися», [бру́іцца] «хворіти на енурез», похідного від бру́іць «мочитися», що виникло внаслідок семантичної видозміни слова бруі́ць «швидко текти, переливатися», бруі́цца «текти, литися», з якими споріднені бр. [бруя́] «хвиля, течія», укр. [бру́я] «швидка течія в річці; протяг»;

для бр. бруі́ць припускається звуконаслідувальне походження (ЭСБМ 1, 382–383);

на українському ґрунті можливий вплив слова бро́їти «пустувати, грішити»;