БЛЮВАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. blьvati;

здебільшого вважається спорідненим з лит. bliáuti «бекати, ревти», bliuti «заревти», лтс. bl’aût «ревти, кричати», гр. φλύω «клекочу, вивергаю рідину, течу через край», φλέω «переповнююсь», лат. fluo «течу, ллюсь»;

розглядається також (Трубачев С.-луж. сб. 161–162; Otrębski LP 9, 18; ЭССЯ 2, 140–141) як давня фонетична паралель до плюва́ти;

зіставляється з нл. bluraś «виливати розбризкуючи» і лит. biauróti «гидити, загидити», biaurùs «гидкий»;

р. блева́ть, бр. блева́нне, [блюва́ць, блява́ць], др. бльвати, п. ст. bluć, blwać, ч. blít, слц. Bl’uvať, вл. bleć «плювати», нл. bluwaś «плювати, блювати», ст. bluś «тс.», полаб. bl’åvǝ «плює, блює», болг. бъ́лвам «блюю», м. блуіавица «блювотина», схв. бљу́вати, слн. bljuváti «блювати, плювати», bljevátÍ «тс.», стсл. бльвати «блювати»;

похідне утворення від тієї самої основи псл. *bleu-/*bləu-, що й в блюва́ти, блюзни́ти;

первісне значення – «вивергати з себе»;

споріднене з лит. blevezgoti «непристойно говорити», blevỹzgoti «тс.»;

білоруський відповідник виявляє пізнішу видозміну;

бр. пляву́згаць, п. blewązgać «тс.»;

спроба виведення від псл. blǫditi «блудити» (Маchek ESJČ 57–58) необґрунтована;

в українській і білоруській мовах, очевидно, з польської;

псл. bljuzniti, утворене за допомогою суфіксального -zn- від тієї самої основи *bleu-/bləu-, що й блюва́ти;

безпосередньо пов’язане з bljuzgati «бризкати», первісне значення – «вивергати з себе»;

споріднене з лит. blіauzgóti, bliaũzyti «базікати», blevyzà «базіка»;

р. [блюзгать] «базікати», [блюзгота́ть] «тс.», бр. [блюзні́щь] «блюзнити», п. bluźnić «богохульствувати», bluzgac «вивергати; плести нісенітницю», ч. blouzniti «говорити нісенітницю», слц. blúznit’ «маячити», схв. бљyзгати, бљyзнути «говорити дурниці»;

очевидно, похідне від тієї самої основи blju(‹*bhleu-) «бризкати, вивергати рідину», що й у слові [блю́хнути] «бризнути»;

стосунок до польського варіанту з початковим pl- є таким самим, як між словами блюва́ти і плюва́ти, хоча Брюкнер утворення з pl- вважає звуконаслідувальними (Brückner 30, 439);

менш переконливе зіставлення [Buga RR III 780) з схв. бљýштити «відчувати огиду», лит. bláustis «хмуритись», blúostas «змикання очей».– Див. ще блюва́ти, блю́зну́ти.– Пор. Плющі́ти;

п. plucha «негода», pluchota «тс.», pluchać «хлюпати», слн. pljúzga «рідке болото», bljȗzgati «брести по болоті»;

запозичення з новолатинської наукової термінології;

нлат. fluorum «фтор» походить від лат. fluor «потік, течія», пов’язаного з fluo «течу», що споріднене з гр. φλύειν «кипіти, пускати бульби», φλει˜ν «кишіти», які зводяться до іє. *bhleu-, розширеного варіанта бази *bhel-, *bhlе̄-, звідки, можливо, псл. blьvati, укр. блюва́ти;

р. флюори́т, [флюо́р], бр. флюары́т, п. слц. fluor, ч. fluór, болг. флу́ор, м. флуор;