БЛАЗНЕМ — ЕТИМОЛОГІЯ

загальноприйнятої етимології не має;

найчастіше зіставляється через початкове значення «омана, блукаючий вогник» з лтс. blāzt «блимати», blāzma «блимання, блиск, відображення» (Petersson BSl. Wortst. 55), лат. flagrāre «горіти, сяяти», flamma «полум’я» або з лат. flagrum «бич», flāgito «бичую», дісл. blak «удар» (Георгиев Бълг. етим. и оном. 9; БЕР І 53–54), лат. flāgitium «ганьба, мерзота» (Petr BB 18, 283; Meillet Études II 442);

менш обґрунтовані зіставлення з двн. blâsan «дути», блâза «міхур», лат. flāre «дути», гр. φλήναφος «балаканина» (Bern. І 59; Schuster-Šewc Probeheft 21–22), з бла́го, благи́й (Mikl. EW 14; Charpentier AfSlPh 29, 5), з стел. блѧдѫ «розпутничаю» (Jokl AfSlPh 28, 1–2);

р. [бла́зень] «дитинча; пустун; привид», [блазни́ть] «спокушати», бр. бла́зан «блазень, молокосос», бла́зен «тс.», др. блазнъ «спокуса, обман», блазнити «спокушати, обманювати», блазовати «чванитися», п. błazen «блазень», ч. слн. blázen «божевільний», слц. blázon «божевільний; блазень», вл. błazn «дурень», нл. błazan, błazn «тс.», болг. бла́зня «спокушаю», м. блазни «спокушає», стсл. блазɴъ «омана, спокуса»;

очевидно, з давнього *bъlz-, *bъlzьnь, пов’язаного з бла́зень;