БЛАЖЕНСТВУЮ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичено в давньоруську мову книжним шляхом із старослов’янської;

стсл. благо «добро, щастя», благъ «добрий» з неповноголосним -ла-, як і болг. м. бла́го, схв. блȃго «тс.», слн. blagó «майно, скот, добро», ч. слц. blaho, ч. blahový «нерозумний», відповідають р. [бо́лого] «благо; добре», укр. [не-з-боло́га] «не з добра» Ж, п. błogo «благо», błogi «блаженний», нл. błogość «блаженство», полаб. blåďütnĕ (‹ blagotьnъ) «веселий, безжурний»;

псл. *bolgo, *bolgъ;

вважається спорідненим з дінд. bhárgaḥ «сяйво», лтс. balgans «білявий», лат. fulgor, flagro «горю, палаю, тлію», гр. φλέγω «горю», можливо, також з ав. bərəjayeiti «запрошує, виявляє пошану», bәrәχδα- «дорогий, бажаний», bərəg «релігійний ритуал», дінд. brhas-pátiḥ «господь», лат. flāgitāre «вимагати»;

припущення про зв’язок благи́й «поганий, дурний» з гр. βλᾱξ «дурний», лат. flaccus «слабий, безсилий» (Mikl. EW 13, 17; Bern. I 58; Machek ESJČ 55; Walde-Hofm. l 507) малопереконливе: йдеться про табуїстичну заміну негативної назви її антонімом, підтриману прямим зв’язком одного із значень слова блаже́нний «юродивий» із значенням слова дурни́й;

р. бла́го «добро; добре; погано», благо́й «добрий; [поганий]», бр. бла́га «погано», благі́ «поганий; нездара», др. благо «добро, щастя»;