АТРИБУТИВНА — ЕТИМОЛОГІЯ
атрибу́т «ознака, означення, властивість»
запозичення з латинської мови;
лат. attribūtus являє собою дієприкметник від attribue «надаю, постачаю; приписую», утвореного за допомогою префікса ad- «до-, на-, при-» від tribuo «ділю, розподіляю; приписую»;
р. болг. атрибу́т, бр. атрыбу́т, п. atrybut, ч. вл. atribut, слц. слн. atribút, м. атрибут, схв. атрùбӯт;
Фонетичні та словотвірні варіанти
атрибути́вний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| атрыбу́т | білоруська |
| атрибу́т | болгарська |
| atribut | верхньолужицька |
| attribūtus являє собою дієприкметник від attribue «надаю, постачаю; приписую» | латинська |
| атрибут | македонська |
| atrybut | польська |
| атрибу́т | російська |
| атрùбӯт | сербохорватська |
| atribút | словацька |
| atribút | словенська |
| atribut | чеська |
| ad- «до-, на-, при-» | ? |
| tribuo «ділю, розподіляю; приписую» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України