АС — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичено з французької мови, можливо, через польську;

фр. as, asse «пілот-винищувач; майстер спорту» розвинулося з картярського as «туз» (найвища карта, що побиває всі інші), а це значення пішло від певного терміна гри в кості, що зводиться до лат. ās (род. в. assis «монета, грошова одиниця», слова неясного походження, можливо, запозиченого з етруської мови.– CIC 70; Гухман ВKР І 224–225; Крысин BKP V 81–82; Brückner 7; Sł. wyr. obcych 50; Dauzat 51; Walde–Hofm. I 71; Boisacq I 50; Klein 111–112;

р. бр. болг. м. ас, п. as «туз; досвідчений спеціаліст», ч. слц. eso, схв. ȁs, слн. ás;

утворення з суфіксом -ас від звуконаслідувального елемента гал-, того самого, що і в іменнику [гала́й] «крикун», дієслові [гала́кати] та ін;

недостатньо обґрунтованими були спроби виведення від го́лос (Holub–Kop. 119), від ос. γalas (Фасмер І 431), пов’язання з ч. harašiti «шелестіти, шуміти» (Machek ESJČ 157) та ін;

бр. га́лас, п. hałas (з укр.), [gałuszyć] «гуркотіти; піднімати галас», ч. слц. [halas] (з п.);

результат фонетичної видозміни слова весе́лка, зближеного з [осе́лок] «брусок, точило», [осе́лка] «тс.»;

бр. [аслка] «веселка»;

запозичення з грузинської мови;

груз. os, oset’i походить з іранського джерела;

очевидно, пов’язане з др. яси́н, яси (назва предків сучасних осетинів, згадуваних у літописах), яке разом із чаг. ас (назва давніх алланів, предків сучасних осетинів) зводиться до дперс. āsu «швидкий» (перс. āhū «газель», дінд. āśúḥ «швидкий»);

р. осети́н, бр. асеці́н, п. Osetyńcy, ч. Osetinci;

складне утворення з підсилювальної частки а і вигуку [са], яким відганяють свиней;

не зовсім ясне;

можливо, зменшена форма від вигуку [аса́], вживаного в інших місцевостях для відгону свиней;

кінцеве -аси виникло на українському ґрунті, можливо, під впливом вихиля́си, витреба́си, баля́си тощо;

запозичене з польської мови в епоху Литовського князівства;

п. wyderkaffy, wyderkaf (закупівля прибутку (процентів) з нерухомості, який (які) можна було відкупити назад), wyderek «застава» (з XVI ст.) походить від нім. Wíederkauf «викуп», утвореного з wieder «знову», спорідненого з двн. widar «знову, назад, напроти», гот. wiþra «проти», дінд. vi «в різні боки» і káufen «купувати», яке через двн. koufo «торговець» зводиться до етимологічно неясного лат. саuро «шинкар»;

з XVII ст. п. wyderek стали пов’язувати з wydzierać «виривати, обдирати»;

початкове v- у слов’янських мовах зникло, можливо, під впливом псл. ostrъ «гострий»;

іє. *u̯obhsā «тс.», очевидно, пов’язане з *uebh- «ткати» (двн. weban «ткати», алб. venj «тчу», гр. ὑφή «тканина»,ὑφαίνω «тчу», дінд. ubhnā́ti «затягує зав’язки», ūrṇavābhis «павук», дісл. kǫngurvāfa «тс.»);

споріднене з лит. vapsà, vapsvà, лтс. wapsene, прус. wobse, нвн. Wespe, лат. vespa;

псл. osa (‹ *opsa);

р. болг. оса́, бр. аса́, др. оса, п. слц. osa, ч. vosa, [osа, vos], вл. wosa, нл. esa, wósa, полаб. våsa, м. оса, схв. о̀са, слн. ôsa, стсл. оса, воса;

вважається результатом редукції вигуку ч. k sobě «до себе»;

п. [sa] (вигук до псів; вигук для повертання волів ліворуч), [ej sa] (вигук для підгону корів), пов’язане з ч. [sasa] «ліворуч» (при повертанні волів), слц. sasa «тс.», не зовсім ясне;

очевидно, запозичення з польської мови;