АНО — ЕТИМОЛОГІЯ

результат злиття сполучника а і обмежувальної частки (згодом також сполучника) но «тільки»;

менш переконливе припущення (Шанский ЭСРЯ II, 98 – 99; Преобр. І 1; ЭССЯ 1, 36–37; Sadn.– Aitz. VWb. T 4; Zubatý LF 36, 113) про утворення псл. ano з а і ono;

р. ан, бр. [ано́] «а втім», др. ано «а, але, та», анъ «тс.», п. ano «проте, однак», слн. àn «але, а», anti «все-таки, проте; однак; але ж»;

паралельне до ану́ складне утворення з підсилювальної частки а і обмежувальної частки но, збереженої в складі частки [іно́] «тільки» та в спонукальних виразах типу іди́-но;

(вигук, яким відганяють собак) ЛЧерк;

складне утворення, що виникло, очевидно, на базі виразу *ан(о) ба́чиш;

компонент анможе бути ототожнений з [а́но́] «але, а, тільки, лише» (див.);

складне утворення з сполучника (обмежувальної частки) [ано] «але, тільки» і обмежувальної частки [лем] «тільки»;

n. [anolі] «проте, однак; не інакше»;

результат злиття підсилювальної частки а і вигуку ну;

ρ. a ну, [а́но́], бр. ану́, ану́тка, п. anu «нубо, нумо, ну-ну, авжеж; то, отже, тож», нл. anu «ану»;