АКЦЕНТУАЦІЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
акце́нт
запозичення з французької мови;
фр. accent «наголос» пов’язане з лат. accentus «тс.», утвореним з префікса ad- (›ас-) «до-, при-» і іменникової основи cantus «спів, звуки», похідної від дієслова саrеrе «співати, звучати»;
лат. accentus є калькою гр. προσψδία «наголос», утвореного з префікса προσ«до-, при-» і основи ἄδω (ἄείδω) «співаю»;
р. болг. м. акце́нт, бр. акцэ́нт, п. ч. слц. вл. akcent, схв. àкцен(а)т, слн. akcènt;
Фонетичні та словотвірні варіанти
акцентуа́ція
акцентува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| акцэ́нт | білоруська |
| акце́нт | болгарська |
| akcent | верхньолужицька |
| προσψδία «наголос» | грецька |
| accentus «тс.» | латинська |
| accentus | латинська |
| акце́нт | македонська |
| akcent | польська |
| акце́нт | російська |
| àкцен (а)т | сербохорватська |
| akcent | словацька |
| akcènt | словенська |
| accent «наголос» | французька |
| akcent | чеська |
| ad- «до-, при-» (›ас-) | ? |
| cantus «спів, звуки» | ? |
| саrеrе «співати, звучати» | ? |
| προσ «до-, при-» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України